ЗАКОН УКРАЇНИ вiд 12.05.1991 № 1023-XII

Про захист прав споживачів

Текст закона



Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і
послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і
надавачами послуг різних форм власності, встановлює права
споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи
реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для
життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного
середовища при звичайних умовах використання, зберігання,
транспортування, виготовлення і утилізації продукції;

2) введення продукції в обіг - дії суб'єкта господарювання,
спрямовані на виготовлення або ввезення на митну територію України
продукції з подальшою самостійною або опосередкованою реалізацією
на території України;

3) виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи
або надає послуги;

4) виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар
або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення
такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на
упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються
споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший
елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або
імпортує товар;

5) гарантійний строк - строк, протягом якого виробник
(продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе
зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни
відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг;

6) офісне приміщення - будь-яке приміщення (будівля тощо), в
якому знаходиться суб'єкт господарювання або його філія, або його
структурний підрозділ, або представництво;

7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і
продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за
яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного
правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком,
квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий
документ);

8) договір, укладений на відстані, - договір, укладений
продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів
дистанційного зв'язку;

9) договір, укладений поза торговельними або офісними
приміщеннями, - договір, укладений із споживачем особисто в місці,
іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця;

10) електронне повідомлення - інформація, надана споживачу
через телекомунікаційні мережі, яка може бути у будь-який спосіб
відтворена або збережена споживачем в електронному вигляді;

11) засоби дистанційного зв'язку - телекомунікаційні мережі,
поштовий зв'язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема
Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на
відстані;

12) істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи
недопустимим використання товару відповідно до його цільового
призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після
його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин
і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

а) він взагалі не може бути усунутий;

б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних
днів;

в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором;

13) належна якість товару, роботи або послуги - властивість
продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії
продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та
умовам договору із споживачем;

14) нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька
діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та
іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну
поведінку споживача щодо продукції;

15) недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам
нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам
договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також
інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем,
продавцем);

16) нормативний документ - цей термін застосовується у
значенні, визначеному Законом України "Про стандартизацію"
( 2408-14 );

17) послуга - діяльність виконавця з надання (передачі)
споживачеві певного визначеного договором матеріального чи
нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним
замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

18) продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з
договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до
реалізації;

19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що
виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення
суспільних потреб;

20) реалізація - діяльність суб'єктів господарювання з
продажу товарів (робіт, послуг);

21) робота - діяльність виконавця, результатом якої є
виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним
замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє,
використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для
особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою
діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;

23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем
(банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання
продукції;

24) строк (термін) придатності - строк (термін), визначений
нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами
договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов
зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні
показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам
нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам
договору;

25) строк служби - календарний строк використання продукції
за призначенням, починаючи від введення в обіг чи після ремонту,
протягом якого виробник (виконавець) гарантує її безпеку та несе
відповідальність за істотні недоліки, що виникли з його вини;

26) торговельне приміщення - майновий комплекс, який займає
окрему споруду (офісне приміщення) або який розміщено у спеціально
призначеній та обладнаній для торгівлі споруді, де суб'єкт
господарювання здійснює діяльність з реалізації товару;

27) фальсифікована продукція - продукція, виготовлена з
порушенням технології або неправомірним використанням знака для
товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього
оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої
особи.

Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів

1. Законодавство про захист прав споживачів складається з
цього Закону, Цивільного кодексу України ( 435-15 ),
Господарського кодексу України ( 436-15 ) та інших
нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав
споживачів.

Стаття 3. Міжнародні договори

1. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж
передбачені законодавством України про захист прав споживачів,
застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ II

ПРАВА СПОЖИВАЧІВ ТА ЇХ ЗАХИСТ

Стаття 4. Права та обов'язки споживачів

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання
продукції, яка реалізується на території України, для задоволення
своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію
про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її
виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи
фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а
також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної
небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках,
передбачених законодавством;

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної
влади за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання
споживачів).

2. Споживачі також мають інші права, встановлені
законодавством про захист прав споживачів.

3. Споживачі зобов'язані:

1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з
правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником
(продавцем, виконавцем) документації на товар;

2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил
використання товару - до початку використання товару звернутися за
роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої
вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх
функції;

3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням
та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених
виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам
використання товару - застосовувати передбачені виробником в
товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною
документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких
правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів
безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Стаття 5. Захист прав споживачів

1. Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає
можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і
кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час
придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і
гарантує придбання або одержання продукції іншими законними
способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для
підтримання здоров'я і життєдіяльності.

2. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних
знань з питань реалізації їх прав.

3. Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів
та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що
здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші
органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із
законодавством, а також суди.

Стаття 6. Право споживача на належну якість продукції

1. Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати
споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію
про цю продукцію.

2. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача
зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну
якість продукції.

3. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і
майна споживачів, а також навколишнього природного середовища
встановлюються нормативними документами.

Щодо окремих груп продукції зазначені вимоги встановлюються
законами та іншими нормативно-правовими актами.

На товари, що ввозяться на територію України, повинен бути
передбачений законодавством документ, який підтверджує їх належну
якість.

4. Забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції.

5. Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити
використання продукції за призначенням протягом строку її служби,
передбаченого нормативним документом або встановленого ним за
домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку -
протягом десяти років.

Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити технічне
обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск
і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування
та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин
протягом усього строку її виробництва, а після зняття з
виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого
строку - протягом десяти років.

6. Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до
належної якості продукції забезпечується правом участі споживачів
та їх об'єднань у розробленні нормативних документів згідно із
законодавством.

Стаття 7. Гарантійні зобов'язання

1. Виробник (виконавець) забезпечує належну роботу
(застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих
виробів, протягом гарантійного строку, встановленого
нормативно-правовими актами, нормативними документами чи
договором.

Гарантійний строк на комплектуючі вироби повинен бути не
менший, ніж гарантійний строк на основний виріб, якщо інше не
передбачено нормативно-правовими актами, нормативними документами
чи договором.

2. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або
на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до
продукції.

Гарантійні зобов'язання у будь-якому випадку включають також
будь-які зобов'язання виробника (виконавця) або продавця,
передбачені рекламою.

3. Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом
погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна
споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється
строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в
інших документах, що додаються до неї при продажу, і який
вважається гарантійним строком.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати
виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших
документах, і визначається або часом, протягом якого товар є
придатним для використання, або датою, до настання якої товар є
придатним для використання.

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або
зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також
товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний
строк обчислюється з початку відповідного сезону ( 172-94-п ), що
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у
випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час
передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк
обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо
товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення -
від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки
(підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого
майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача
до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення
договору купівлі-продажу.

5. Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк
придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю
(виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було
виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не
пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.

6. При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк
збільшується на час перебування продукції в ремонті.

Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся
з вимогою про усунення недоліків.

7. При обміні товару його гарантійний строк обчислюється
заново від дня обміну.

8. Гарантійне зобов'язання припиняється на загальних
підставах, передбачених Цивільним кодексом України ( 435-15 ).

9. Гарантійне зобов'язання не припиняється у разі
неможливості виконання такого зобов'язання з причини відсутності
необхідних для його виконання матеріалів, комплектуючих або
запасних частин.

Стаття 8. Права споживача у разі придбання ним товару
неналежної якості

1. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного
строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені
законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку
істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця,
виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за
необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у
строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових
для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати
від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар
грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на
аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

2. Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у
використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні
торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині
першій цієї статті, задовольняються за згодою продавця.

Згідно з цією частиною задовольняються вимоги споживача щодо
товарів, гарантійний строк на які не закінчився.

3. Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті,
пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі
товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за
місцезнаходженням споживача.

Споживач має право пред'явити одну з вимог, передбачених
частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу
вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють
також створені власником продавця торговельні підприємства та
філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем
товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі
договору. Функції представників підприємств-виробників виконують
їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети,
або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі
договору з виробником.

4. Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару
зобов'язані інформувати споживача про підприємства, що
задовольняють вимоги, встановлені частинами першою і третьою цієї
статті. За ненадання такої інформації встановлюється
відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.

5. Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги
споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані
прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його
вимоги.

Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять
кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє
вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) та їх
повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника
(підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені
частиною першою цієї статті).

6. За наявності товару вимога споживача про його заміну
підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в
перевірці якості - протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю
сторін.

У разі відсутності товару вимога споживача про його заміну
підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання
відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну
товару в установлений строк неможливо, споживач вправі на свій
вибір пред'явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх
функції) інші вимоги, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 частини
першої цієї статті.

7. Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної
марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості, ціна на
який змінилася, перерахунок вартості не провадиться.

Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої
марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості перерахунок
вартості товару з недоліками у разі підвищення ціни провадиться
виходячи з його вартості на час обміну, а в разі зниження ціни -
виходячи з вартості на час купівлі.

При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі
підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на
час пред'явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни -
виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за
товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в
разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в
інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом
семи днів.

8. У разі придбання споживачем продовольчих товарів
неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на товари
належної якості або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо
недоліки виявлено у межах строку придатності. При цьому розрахунки
із споживачем провадяться в порядку, передбаченому абзацом третім
частини сьомої цієї статті.

9. При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення
недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти
днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з
доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації)
незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство,
що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї
статті) зобов'язані створювати (мати) обмінний фонд товарів.
Перелік таких товарів ( 172-94-п ) визначається Кабінетом
Міністрів України.

За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару
аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний
день затримки усунення недоліків понад установлений строк
(чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно
в розмірі одного відсотка вартості товару.

При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу
або складової частини товару, на які встановлено гарантійні
строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову
частину обчислюється починаючи від дня видачі споживачеві товару
після ремонту.

10. Споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу
про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення
гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом
установленого строку служби, а якщо такий не встановлено -
протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки
(істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не
задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті,
споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові
(продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї
статті.

11. Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення
споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які
встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого
документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати
споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що
засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу.

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого
документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку,
визначеному законодавством.

12. Виробник зобов'язаний відшкодувати всі збитки продавця
(підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені
частиною першою цієї статті), який розглядає претензію споживача
до придбаного товару.

Продавець (виробник) товарів зобов'язаний у місячний строк
відшкодувати підприємству, що виконує його функції, збитки, яких
воно зазнало у зв'язку із задоволенням вимог споживача,
передбачених цією статтею.

13. Вимоги, встановлені частиною першою цієї статті щодо
товарів, виготовлених за межами України, задовольняються за
рахунок продавця (імпортера).

14. Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають
задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що
задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї
статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення
споживачем правил користування товаром або його зберігання.
Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто
або через свого представника.

Стаття 9. Права споживача при придбанні товару належної
якості

1. Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної
якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо
товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном,
кольором, розміром або з інших причин не може бути ним
використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом
чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не
використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі
властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ,
виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню)
( 172-94-п ) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується
Кабінетом Міністрів України.

2. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу,
споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного
асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати
договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого
товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж
надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у
день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який
вимагає обміну товару.

3. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із
споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його
купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день
розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день
розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не
пізніше ніж протягом семи днів.

Стаття 10. Права споживача у разі порушення умов договору про
виконання робіт (надання послуг)

1. Споживач має право відмовитися від договору про виконання
робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо
виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за
договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у
визначений строк стає неможливим.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят
відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право
розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що
залишилася.

2. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане
очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з
умовами договору, споживач має право призначити виконавцю
відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання
цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати
відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій
особі за рахунок виконавця.

3. У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій
послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі
(наданій послузі) у розумний строк;

2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої
послуги);

3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу
і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків
виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням
третьої особи;

5) реалізації інших прав, що передбачені чинним
законодавством на день укладення відповідного договору.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення
недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або
під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення
недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) -
протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором,
чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої
послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку,
встановленого законодавством або договором.

4. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків
споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування
збитків.

Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі),
виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на
свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або
розірвання договору і відшкодування збитків.

Зазначені вимоги можуть бути пред'явлені споживачем протягом
строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними
документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків
- протягом десяти років.

5. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує
виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний
день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах)
прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох
відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено
законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не
визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі
трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі
невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного
виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання
зобов'язання в натурі.

6. Виконавець не несе відповідальності за невиконання,
прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання
та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе,
що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії
непереборної сили.

7. Про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі
(послузі), що не могли бути виявлені при звичайному способі її
прийняття, споживач зобов'язаний повідомити виконавцеві не пізніше
трьох діб після їх виявлення.

8. Виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної
роботи (наданої послуги) зобов'язаний видати споживачеві
розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи
(надання послуги).

9. Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати
збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи пошкодженням
речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання
послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо
рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити
особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для
виконання робіт (надання послуг).

Якщо виконання робіт (надання послуг) вимагає використання
додаткових матеріалів, такі матеріали повинні відповідати вимогам
безпеки, встановленим законодавством до таких матеріалів.

10. Виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю,
здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням
речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів,
пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт
(надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних
знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із
законодавством.

11. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає
необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були
передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від
споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг).

Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані)
виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача
будь-яких зобов'язань щодо їх оплати.

12. Якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи
(послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або
інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги
споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це
споживача.

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача,
якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було
очікувати під час укладення договору.

Споживач має право відмовитися від договору про виконання
робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у
разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та
другому цієї частини.

13. Вимоги цієї статті не поширюються на виконання робіт з
гарантійного ремонту.

Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у
кредит

1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між
кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець
надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх
споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах,
встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх
разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження
про можливість надання його під час придбання продукції.

2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту
кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі
про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей
між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з
оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат,
пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та
поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на
страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,
їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка
є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні
субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від
кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт
господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність,
встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

3. Кредитодавець не має права вимагати від споживача
відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та
не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у
зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого
кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового
стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за
таким договором.

Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини
повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних
історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням,
захистом і використанням інформації відповідно до законодавства
про формування і ведення кредитних історій.

Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав
споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у
письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був
переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які
збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були
зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься
частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови
надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися,
що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від
зміни облікової ставки Національного банку України або в інших
випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом
споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи
календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка
зміна відсоткової ставки є недійсною.

5. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту
застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в
договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення
повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або
частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або
інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач
одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими
фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як
і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти
інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною
кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору
вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором
прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для
споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором,
крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила
зміни відсоткової ставки.

6. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів
відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого
кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається
з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке
споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого
представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку,
зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання
споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути
кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом
одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою,
встановленою в договорі.

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у
зв'язку з відкликанням згоди.

Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти,
сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту,
але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки
повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про
надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів),
споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми,
належної до повернення кредитодавцем.

7. Право відкликання згоди не застосовується щодо:

1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою;

2) споживчих кредитів на придбання житла;

3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання
якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

8. Споживач має право достроково повернути споживчий кредит,
у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого
кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в
абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити
відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх
зменшення.

9. У разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених
статтями 8 і 10 цього Закону, ці права діють і стосовно
кредитодавця, що надав йому споживчий кредит для придбання
продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути
споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору
купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити
відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача.

10. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання
споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов
договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк
виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи
застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у
разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків
щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на
десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує
п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання
споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання
споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких
не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або
повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем
протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення
про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду
споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого
кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

11. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового
провадження звертається з вимогою про повернення споживчого
кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача,
кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати
або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється:

1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати
споживчого кредиту;

2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без
одержання відповідного судового рішення;

3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями
інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або
споживчого кредиту;

4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі
про надання споживчого кредиту;

5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його
фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем
родинними, особистими, діловими, професійними або іншими
стосунками у соціальному бутті споживача;

6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою
практикою;

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності
якого минув.

Стаття 12. Права споживача в разі укладення договору поза
торговельними або офісними приміщеннями

1. Положення цієї статті не застосовуються до договорів,
укладених поза торговельними або офісними приміщеннями, і які
стосуються:

1) договорів споживчого кредиту;

2) правочинів з нерухомим майном;

3) правочинів з цінними паперами;

4) договорів страхування.

2. У разі реалізації продукції поза торговельними або
офісними приміщеннями продавець (виконавець) зобов'язаний надати
споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є
підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків. Такий
документ повинен містити інформацію про:

1) дату укладення договору;

2) найменування та місцезнаходження продавця (виконавця);

3) найменування продукції;

4) ціну;

5) строк виконання робіт (надання послуг);

6) інші істотні умови договору;

7) права та обов'язки сторін договору.

У разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе
відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

3. У разі реалізації продукції поза торговельними або
офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за
умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом
чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт
здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями
чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за
умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка
продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа
на їх продаж.

4. У разі реалізації продукції поза торговельними або
офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути
сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту
повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має
право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до
моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.


5. У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними
або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця
(виконавця) про місце, де продукція може бути повернена.

Договором може передбачатися, що продукція або результати
робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі
розірвання договору також бути повернені поштою.

Будь-які витрати, пов'язані з поверненням продукції,
покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець)
повинен відшкодувати витрати споживача у зв'язку з поверненням
продукції.

У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або
офісними приміщеннями, обов'язок споживача зберігати у себе
продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її
одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для
повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція
переходить у власність споживача без виникнення зобов'язання з
оплати її вартості.

6. Якщо споживачеві не було надано документ, який засвідчує
факт здійснення правочину поза торговельними або офісними
приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення
обов'язків для споживача.

У разі ненадання документа або підтвердження інформації
споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору.
Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання
такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти
та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв'язку з
поверненням продукції.

7. Для здійснення права на розірвання договору споживач
повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані.

Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з
вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання
договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття
упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права
споживача на розірвання договору.

8. У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала
споживачеві кредит на суму коштів за договором, укладеним поза
торговельними або офісними приміщеннями, такий кредит втрачає
чинність у момент розірвання договору.

9. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених
строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої
суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві
виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості
продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Стаття 13. Право споживача у разі укладення договору на
відстані

1. Положення цієї статті не застосовуються до договорів,
укладених на відстані, які стосуються:

1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна;

2) правочинів з цінними паперами;

3) фінансових послуг;

4) продажу товарів торговельними автоматами;

5) телекомунікаційних послуг;

6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому
можлива і без використання засобів дистанційного зв'язку.

2. Перед укладенням договорів на відстані продавець
(виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про:

1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження
та порядок прийняття претензії;

2) основні характеристики продукції;

3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати;

4) гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з
утриманням чи ремонтом продукції;

5) інші умови поставки або виконання договору;

6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає
періодичні поставки продукції або послуг;

7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона
відрізняється від граничного тарифу;

8) період прийняття пропозицій;

9) порядок розірвання договору.

У разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе
відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.

3. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої
цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою
електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином,
не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому
порядку.

Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга
надається засобами дистанційного зв'язку і оплачується через
оператора телекомунікаційних послуг.

4. Споживач має право розірвати укладений на відстані договір
шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом
чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту
одержання товару чи першої поставки товару.

Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті
підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати
договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

У разі продажу матеріальних речей їх повернення також
свідчить про розірвання договору.

Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам частини
третьої цієї статті, строк, протягом якого споживач має право
розірвати договір, становить дев'яносто днів з моменту одержання
такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей - з
моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом
цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач
має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту
одержання виправленого підтвердження.

5. У разі коли інше не передбачено договором, споживач не має
права розірвати договір, укладений на відстані, якщо:

1) надання послуги або поставка товару електронними засобами
зв'язку за згодою споживача відбулися до закінчення строку
розірвання договору, визначеного у частині четвертій цієї статті,
про що споживачеві було повідомлено у підтвердженні інформації;

2) ціна товару або послуги залежить від котировок на
фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця;

3) договір стосується виготовлення або переробки товару на
замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим
особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими
втратами для продавця (виконавця);

4) споживач відкрив аудіо- чи відеокасету або носій
комп'ютерного забезпечення, які постачаються запечатаними;

5) договір стосується доставки періодичних видань;

6) договір стосується лотерей чи інших азартних ігор.

6. Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані,
продавець повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного
строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди
споживача на укладення договору.

У разі неможливості виконання договору через відсутність
замовленого товару продавець повинен негайно повідомити про це
споживача, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди
споживача на укладення договору.

Продавець може використовувати стандартну умову у договорі
про можливість заміни товару в разі його відсутності іншим
товаром. Така умова вважатиметься справедливою, якщо:

1) інший товар відповідає меті використання замовленого
товару;

2) має таку ж або кращу якість;

3) його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

Про наявність такої умови у договорі споживач повинен бути
повідомлений перед укладенням договору в порядку, передбаченому
частиною другою цієї статті.

7. До договору, укладеного на відстані, застосовуються
положення, передбачені частинами п'ятою - дев'ятою статті 12 цього
Закону.


Стаття 14. Право споживача на безпеку продукції (товарів,
наслідки робіт)

1. Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов
її використання, зберігання і транспортування була безпечною для
його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також
не завдавала шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів,
нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до
продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю
споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну
споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють
державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити
випуск і реалізацію такої продукції.

2. На товари (наслідки робіт), використання яких понад
визначений строк є небезпечним для життя, здоров'я споживача,
навколишнього природного середовища або може заподіяти шкоду майну
споживача, встановлюється строк служби (строк придатності). Ці
вимоги можуть поширюватись як на виріб у цілому, так і на окремі
його частини.

Виробник (виконавець, продавець) повинен попереджати
споживача про встановлений строк служби (строк придатності) товару
(наслідків роботи) або його частини, обов'язкові умови його
використання та можливі наслідки в разі їх невиконання, а також
про необхідні дії після закінчення цього строку.

Забороняється змінювати строк служби (строк придатності),
який зазначено на етикетці, упаковці або у супровідних документах
на товар, а також вводити в обіг товари, строк придатності яких
минув.

3. Якщо для безпечного використання продукції, її зберігання,
транспортування та утилізації необхідно додержуватися спеціальних
правил, виробник (виконавець) зобов'язаний розробити такі правила
та довести їх до продавця або споживача, а продавець - до
споживача.

4. Продукція, на яку актами законодавства або іншими
нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо
забезпечення безпеки для життя, здоров'я споживачів, їх майна,
навколишнього природного середовища і передбачено нанесення
національного знака відповідності, повинна пройти встановлену
процедуру оцінки відповідності. Виробник має право маркувати
продукцію національним знаком відповідності за наявності
декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності,
виданих згідно із законодавством.

Реалізація продукції (у тому числі імпортних товарів) без
маркування національним знаком відповідності та/або без
сертифіката відповідності чи декларації про відповідність
забороняється.

Підставою для митного оформлення імпорту таких товарів на
територію України є наявність передбачених законодавством
документів, які засвідчують факт проходження ними процедури оцінки
відповідності.

Відповідальність за порушення вимог щодо безпеки продукції,
передбачених цією частиною, визначається цим Законом та іншими
законодавчими актами.

5. Якщо встановлено, що при додержанні споживачем правил
використання, зберігання чи транспортування товарів (наслідків
робіт) вони завдають або можуть завдати шкоди життю, здоров'ю,
майну споживача чи навколишньому природному середовищу, виробник
(виконавець, продавець) зобов'язаний негайно припинити їх
виробництво (реалізацію) до усунення причин заподіяння шкоди, а в
необхідних випадках - вжити заходів щодо вилучення їх з обігу і
відкликання у споживачів.

Якщо причини заподіяння шкоди усунути неможливо, виробник
(виконавець) зобов'язаний зняти таку продукцію з виробництва,
вилучити з обігу, відкликати у споживачів. У разі невиконання цих
обов'язків зняття продукції з виробництва, вилучення з обігу і
відкликання у споживачів проводиться за приписом органів
виконавчої влади, що здійснюють контроль за безпекою продукції.

Виробник (виконавець) зобов'язаний відшкодувати у повному
обсязі завдані споживачам збитки, пов'язані з відкликанням
продукції.

6. Створюючи новий (модернізований) товар, розробник повинен
подати технічну документацію відповідному органу для проведення
державної експертизи на його відповідність вимогам щодо безпеки
для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього
природного середовища.

7. Виробник (виконавець) зобов'язаний інформувати споживача
про можливий ризик і про безпечне використання продукції за
допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці
позначень.

Стаття 15. Право споживача на інформацію про продукцію

1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної,
достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує
можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна
бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення
роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити:

1) назву товару, найменування або відтворення знака для
товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна
відповідати вітчизняна продукція;

3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів
харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі
їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок),
номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну
цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх
окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що
поширюється на конкретний продукт;

4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які
встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо
застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені
нормативно-правовими актами;

5) позначку про наявність у її складі генетично модифікованих
компонентів;

6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання
продукції;

7) дату виготовлення;

8) відомості про умови зберігання;

9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

10) правила та умови ефективного і безпечного використання
продукції;

11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків
роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх
закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих
дій;

12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця,
продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття
претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне
обслуговування.

Інформація про послуги, пов'язані з концертною,
гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю,
повинна містити дані про використання чи невикористання
виконавцями музичних творів фонограм власного вокального,
інструментального, вокально-інструментального виконання музичного
твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного
супроводу до власного вокального, інструментального,
вокально-інструментального виконання музичного твору.

Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації,
споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію.

Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною
для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього
природного середовища, виробник (виконавець, продавець)
зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку
продукцію і можливі наслідки її споживання (використання).

Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із
законодавством про мови.

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті,
доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем)
у супровідній документації, що додається до продукції, на
етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній
наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в
окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де
вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього
за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні,
повинні супроводжуватись інформацією про їх походження.

3. Продавець (виконавець), який реалізує продукцію, повинен
обов'язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції або
однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї
продукції.

Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і
простими для розуміння.

Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та
неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства
сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.

На аукціонних торгах споживачам повинна повідомлятися
стартова ціна продажу відповідного товару.

Ціна товару зазначається за одну упаковку такого товару, а
якщо товар поставляється без упаковки - за одиницю вимірювання,
яка звичайно застосовується до такого товару.

У разі коли за одну ціну пропонується кілька товарів, робіт
або послуг чи їх поєднання або якщо продавець (виконавець) надає
споживачеві при реалізації однієї продукції право одержати іншу
продукцію за зниженою ціною, до споживача доводиться інформація
щодо:

1) змісту та вартості пропозиції та у разі пропонування
товарів, робіт або послуг за одну ціну - ціни таких товарів, робіт
або послуг, взятих окремо;

2) умови прийняття пропозиції, зокрема строку її дії та
будь-яких обмежень, включаючи обмеження щодо кількості.

4. Вживання понять "знижка" або "зменшена ціна" або будь-яких
інших, аналогічних за значенням, дозволяється лише з додержанням
таких умов:

1) якщо вони застосовуються до продукції, яку безпосередньо
реалізує суб'єкт господарювання;

2) якщо такого роду знижка або зменшення ціни застосовується
протягом визначеного та обмеженого періоду часу;

3) якщо ціна продукції є нижчою від її звичайної ціни.

5. Вживання поняття "розпродаж" або будь-яких інших,
аналогічних йому, дозволяється лише з додержанням таких умов:

1) якщо здійснюється розпродаж усіх товарів у межах певного
місця або чітко визначеної групи товарів;

2) якщо тривалість розпродажу обмежено в часі;

3) якщо ціни товарів, що підлягають розпродажу, є меншими від
їх звичайної ціни.

6. Після публічного повідомлення про початок проведення
розпродажу, застосування знижок або зменшення ціни до споживачів
повинна доводитися інформація про ціну продукції, що була
встановлена до початку проведення відповідного розпродажу,
застосування знижок або зменшення ціни, а також ціну цієї ж
продукції, встановлену після їх початку.

7. У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної
або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника
(виконавця, продавця) спричинило:

1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві
властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати
відшкодування завданих йому збитків;

2) неможливість використання придбаної продукції за
призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно
короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо
інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право
розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача -
споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю)
вимоги, передбачені статтею 16 цього Закону, а також вимагати
відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають
у його володінні на праві власності або на інших підставах,
передбачених законом чи договором.

8. Збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою,
підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі.

Продавець не звільняється від відповідальності у разі
неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації
про товар.

9. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування
збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про
продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з
припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості
та характеристики продукції, яку він придбаває.

Стаття 16. Майнова відповідальність за шкоду, завдану
дефектною продукцією або продукцією неналежної
якості

1. Шкода, завдана життю, здоров'ю або майну споживача
дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає
відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачено більш
високої міри відповідальності.

2. Право вимагати відшкодування завданої шкоди визнається за
кожним потерпілим споживачем незалежно від того, чи перебував він
у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке
право зберігається протягом установленого строку служби (строку
придатності), а якщо такий не встановлено - протягом десяти років
з дати введення в обіг такої продукції її виробником.

При цьому на такого споживача покладається обов'язок довести:

1) наявність шкоди;

2) наявність дефекту в продукції;

3) наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими шкодою
та дефектом.

Відповідальність, яка покладається на виробника (виконавця)
відповідно до положень цього Закону, не залежить від дій або
бездіяльності інших осіб, які мають відношення до шкоди, що
завдана дефектною продукцією або продукцією неналежної якості.

3. Відповідальність перед споживачем за шкоду, зазначену в
частині першій цієї статті, несе сторона, яка її завдала.

4. Виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду,
завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку
з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів,
інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для
виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, незалежно
від рівня його наукових і технічних знань.

5. Виробник (виконавець, продавець) звільняється від
відповідальності, якщо доведе, що:

1) шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення
ним встановлених правил використання, зберігання чи
транспортування продукції або дії непереборної сили;

2) не вводив продукцію в обіг;

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником
вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів
органів державної влади.

Стаття 17. Права споживача у сфері торговельного та інших
видів обслуговування

1. За всіма споживачами однаковою мірою визнається право на
задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів
обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування
прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім
випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

2. Споживач має право на вільний вибір продукції у зручний
для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця).

Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти
споживачеві у вільному виборі продукції.

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію
неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

3. Продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачеві
достовірну і доступну інформацію про найменування, належність та
режим роботи свого підприємства.

4. Споживач має право на перевірку якості, безпеки,
комплектності, міри, ваги та ціни продукції, що придбавається
(замовляється), демонстрацію безпечного та правильного її
використання. На вимогу споживача продавець (виконавець)
зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади,
документи про якість, безпеку, ціну продукції.

У разі коли під час гарантійного строку необхідно визначити
причини втрати якості продукції, продавець (виконавець, виробник)
зобов'язаний у триденний строк з дня одержання від споживача
письмової згоди організувати проведення експертизи продукції.
Експертиза проводиться за рахунок продавця (виконавця, виробника).
Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли
після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним
встановлених правил використання, зберігання чи транспортування
або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а
споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю (виконавцю,
підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення
експертизи. Споживач, продавець (виконавець, виробник) мають право
на оскарження висновків експертизи у судовому порядку.

5. У разі порушення прав споживача на підприємствах сфери
обслуговування продавець (виробник, виконавець) і працівники цих
підприємств несуть відповідальність, встановлену законом.

Стаття 18. Визнання недійсними умов договорів, що обмежують
права споживача

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у
договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу
добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних
прав та обов'язків на шкоду споживача.

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності
продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження
здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця
(виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця
(виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або
часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем
(виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови
про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у
разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як
надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не
повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови
споживача укласти або виконати договір, без встановлення права
споживача на одержання відповідної компенсації від продавця
(виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням
ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно
великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості
продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати
договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке
право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати
кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з
ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати
договір, укладений на невизначений строк із споживачем без
повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання
споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на
визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору,
якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він
не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в
односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд
або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в
односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є
предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки
споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості
збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у
разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент
укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати
відповідність продукції умовам договору або надання йому
виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця,
виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або
обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих
формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі
зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не
виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати
свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може
стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для
споживача, без його згоди.

4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не
є вичерпним.

Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не
застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту,
відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати
договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених
законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із
сторін про розірвання договору.

Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не
застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за
умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення
заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання
йому у зв'язку з цим права на розірвання договору.

Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не
застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають
законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і
недвозначно визначено у договорі.

Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не
застосовуються до:

1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та
іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни
котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках,
які не контролюються продавцем;

2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх
чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній
валюті.

5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи
ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано
недійсним.

6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним
зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з
моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни,
такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами
тлумачаться на користь споживача.

9. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують
права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні
відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому
виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням
останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній
діяльності.

Стаття 19. Заборона нечесної підприємницької практики

1. Нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв
недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить
споживача в оману або є агресивною.

2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати
споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому
випадку він не погодився б, така практика вводить в оману
стосовно:

1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність,
переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне
обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка,
кількість, специфікація, географічне або інше походження,
очікувані результати споживання чи результати та основні
характеристики тестів або перевірок товару;

2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої
підтримки виробником продавця або продукції;

3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або
інших цінових переваг;

4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента,
зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус,
наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або
промислової власності, його відзнаки та нагороди;

6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під
час пропонування продукції споживачу не надається або надається у
нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна
для здійснення свідомого вибору.

3. Забороняються як такі, що вводять в оману:

1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною,
якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не
зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що
можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики
продукції;

2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до
реалізації іншої;

3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що
пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару
протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка
товару;

4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої
кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття
швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для
прийняття свідомого рішення;

5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена
з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;

6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій
безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не
замовить продукцію;

7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку
пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання
компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів
до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із
припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу
або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як
це не відповідає дійсності.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не
є вичерпним.

4. Агресивною вважається підприємницька практика, яка
фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного
впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або
поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика
елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги
береться:

1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання
продукції;

2) вживання образливих або загрозливих висловів;

3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку
продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення
споживача;

4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних
перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором,
включаючи положення про право споживача розірвати договір або
замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом
господарювання;

5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

5. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької
практики:

1) створення враження, що споживач не може залишити
приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або
здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла
споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій
або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних
або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем
(виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди
на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є
вичерпним.

6. Правочини, здійснені з використанням нечесної
підприємницької практики, є недійсними.

Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть
відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із
законодавством.

Стаття 20. Правила торговельного, побутового та інших видів
обслуговування

1. Правила торговельного, побутового та інших видів
обслуговування (виконання робіт, надання послуг) затверджуються
Кабінетом Міністрів України. Зазначені правила не можуть
суперечити законодавчим актам.

Стаття 21. Порушення прав споживачів

1. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть
бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень
законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для
цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства
про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому
разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право
споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується
свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним
волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може
відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець
нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у
нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або
виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій
відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням)
сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником
якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом)
обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної,
достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною,
неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником
якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Стаття 22. Судовий захист прав споживачів

1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством,
здійснюється судом.

2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує
питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

3. Споживачі звільняються від сплати державного мита за
позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Стаття 23. Відповідальність за порушення законодавства про
захист прав споживачів

1. У разі порушення законодавства про захист прав споживачів
суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів
обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть
відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених
частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього
Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з
цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає
вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків
вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару,
виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли
відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде
обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій
сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її
передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката
відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або
декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним
регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид
продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для
реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але
не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у
разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності
не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає
вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно
безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього
природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості
виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної
роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли
відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде
обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним
органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у
розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації
партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли
відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде
обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів,
вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного
попереджувального маркування, а також без інформації про правила і
умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків
вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше
двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі,
коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде
обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та
своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків
вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи,
наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт
господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і
витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально
уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав
споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав
споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки
якості продукції, а також правил торговельного та інших видів
обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості
реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не
менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у
разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності
не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових
осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері
захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у
розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у
розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для
реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про
виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків
вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії,
вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти
відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній
календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

2. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.

Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів
України.

3. У разі невиконання в добровільному порядку суб'єктами
господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного
господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень
(постанов) спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його
територіальних органів та їх посадових осіб про накладення
стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється
державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).

Розділ III

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОЖИВАЧІВ
(ОБ'ЄДНАННЯ СПОЖИВАЧІВ)

Стаття 24. Громадські організації споживачів (об'єднання
споживачів)

1. З метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі
мають право об'єднуватися у громадські організації споживачів
(об'єднання споживачів).

2. Об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що
провадять свою діяльність відповідно до Закону України "Про
об'єднання громадян" ( 2460-12 ).

3. Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів.

Стаття 25. Права громадських організацій споживачів
(об'єднань споживачів)

1. Об'єднання споживачів мають право:

1) вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї,
проводити опитування населення для виявлення громадської думки про
якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них;

2) проводити самостійно або звертатися до уповноважених
державних органів щодо проведення експертизи та випробування
продукції;

3) одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і
завдань;

4) сприяти відповідним державним органам у здійсненні
контролю за якістю продукції та обслуговування;

5) надавати юридичну і консультаційну допомогу споживачам
згідно із законодавством;

6) вносити пропозиції щодо розроблення нормативних
документів, які встановлюють вимоги до якості продукції;


7) представляти і захищати інтереси споживачів в органах
виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із
законодавством;

8) вносити органам виконавчої влади і суб'єктам
господарювання пропозиції про заходи щодо підвищення якості
продукції, про тимчасове зупинення випуску та реалізації
продукції, яка не відповідає встановленим вимогам щодо якості, про
припинення виробництва, вилучення з реалізації продукції, що
становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або
завдають шкоди навколишньому природному середовищу, фальсифіковану
та дефектну продукцію, а також про коригування цін, встановлених з
порушенням законодавства;

9) звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця,
виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця
протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих
дій.

При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника
довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової
інформації або іншим способом до відома споживачів.

Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій
продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції),
виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є
обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо
цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії
і чи були здійснені вони цими особами;

10) відповідно до законодавства захищати у суді права
споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів
(об'єднань споживачів);

11) звертатися до правоохоронних органів та органів
виконавчої влади про притягнення до відповідальності осіб, винних
у випуску та реалізації продукції неналежної якості;

12) інформувати громадськість про права споживачів;

13) сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері
захисту прав та інтересів споживачів.

Розділ IV

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ
ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

Стаття 26. Повноваження спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади у сфері
захисту прав та інтересів споживачів і його
територіальних органів

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої
влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи
в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням
законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію
державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

1) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання
приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і
послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції,
додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також
додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно
відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які
виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих
суб'єктів.

Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту
прав споживачів;

3) відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і
послуг, у тому числі ресторанного господарства, зразки товарів,
сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для
перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи
у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на
право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою
вартості зразків і проведених досліджень (експертизи) за рахунок
коштів державного бюджету. У разі встановлення за результатами
проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції
неналежної якості та/або фальсифікованої суб'єкт господарювання,
що перевірявся, відшкодовує здійснені за це витрати. Кошти
відшкодовування витрат зараховуються до державного бюджету.
Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів
України;
( Положення першого речення пункту 3 частини першої статті 26 у
частині оплати вартості зразків і проведених досліджень
(експертизи) за рахунок коштів державного бюджету набирає чинності
з 1 січня 2007 року. До цієї дати зазначена оплата здійснюється за
рахунок суб'єктів господарювання, що перевіряються
згідно з абзацом другим пункту 1 Прикінцевих положень цього
Закону )

4) проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із
споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості
повернення продукції, яка була використана (одержана) під час
контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на
результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення
таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України;

5) одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що
перевіряються, копії необхідних документів, які характеризують
якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що
використовуються для виробництва цієї продукції;

6) припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не
відповідають вимогам нормативних документів, до усунення
суб'єктами господарювання виявлених недоліків;

7) забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам
продукції:

а) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність
вимогам нормативних документів;

б) на яку в нормативно-правових актах та нормативних
документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення
безпеки життя, здоров'я, майна споживачів та охорони навколишнього
природного середовища, якщо продукцію внесено до переліку
продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка не має
сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності);

в) ввезеної на територію України без документів, які
підтверджують її належну якість;

г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з
порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк
придатності яких минув;

ґ) яка є фальсифікованою;

8) приймати рішення про:

а) припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і
послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та
виробництва продукції, що не відповідає вимогам
нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення
виявлених недоліків;

б) тимчасове припинення діяльності суб'єктів господарювання
сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, у тому числі
ресторанного господарства, складів підприємств оптової і
роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності,
що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують
правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та
транспортування товарів, - до усунення виявлених недоліків;

9) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством,
виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб'єктів
господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного
господарства, а також несправні, з неправильними показаннями, з
пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, строк дії
якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких
здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням
про це територіальних органів спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації,
метрології та сертифікації;

10) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;

11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять
ознаки злочину, органам дізнання чи досудового слідства;

12) накладати на винних осіб у випадках, передбачених
законодавством, адміністративні стягнення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за
місцезнаходженням спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або його
територіальних органів;

13) накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і
послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення,
передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається
Кабінетом Міністрів України.

2. Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими
особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних
органів оформлюються відповідними актами.

Стаття 27. Повноваження інших органів виконавчої влади щодо
захисту прав споживачів

1. Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист
прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної
законодавством.

Стаття 28. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо
захисту прав споживачів

1. Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав
споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах
структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які
вправі:

1) розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань
захисту прав споживачів;

2) аналізувати договори, що укладаються продавцями
(виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов,
які обмежують права споживачів;

3) у разі виявлення продукції неналежної якості,
фальсифікованої, небезпечної для життя, здоров'я, майна споживачів
і навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це
відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів,
інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю і безпекою
продукції;

4) у разі виявлення фактів реалізації продукції, яка не
супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною
інформацією та відповідними документами, або продукції з
простроченим строком придатності - тимчасово зупиняти реалізацію
продукції до пред'явлення інформації, супровідних документів або
припиняти її реалізацію;

5) готувати подання до органу, який видав дозвіл на
провадження відповідного виду діяльності, для вирішення питання
про тимчасове зупинення його дії чи про дострокове анулювання у
разі систематичного порушення прав споживачів;

6) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів.

Стаття 29. Обов'язки і відповідальність службових осіб
органів виконавчої влади, які здійснюють
захист прав споживачів

1. Службові особи органів виконавчої влади, які здійснюють
захист прав споживачів, зобов'язані суворо додержуватися вимог
законодавства. За невиконання або неналежне виконання обов'язків
службові особи притягаються до відповідальності згідно із
законодавством.

Стаття 30. Розгляд скарг на рішення органів виконавчої влади,
що здійснюють захист прав споживачів, їх службових
осіб, а також на дії таких осіб

1. Скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють
захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких
осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.

2. Подання скарги не зупиняє виконання рішення органу
виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його
службових осіб, а також дій таких осіб.

Стаття 31. Відносини органів виконавчої влади, що здійснюють
захист прав споживачів, з правоохоронними органами

1. Працівники правоохоронних органів надають службовим особам
органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів,
допомогу у виконанні ними службових обов'язків та припиняють
незаконні дії фізичних осіб, які перешкоджають виконанню
покладених на них функцій.

Стаття 32. Правовий захист службових осіб спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої
влади у сфері захисту прав споживачів та його
територіальних органів

1. Службова особа спеціально уповноваженого органу виконавчої
влади у сфері захисту прав споживачів при виконанні своїх
службових обов'язків перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та
майна службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої
влади у сфері захисту прав споживачів і членів її сім'ї від
злочинних посягань та інших протиправних дій.

2. Усі службові особи спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів підлягають
державному обов'язковому страхуванню за рахунок коштів державного
бюджету.

Порядок та умови страхування службової особи спеціально
уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав
споживачів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Образа службової особи спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також опір,
погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню
покладених на неї завдань, тягнуть за собою встановлену законом
відповідальність.

У разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з
виконанням службових обов'язків, службова особа спеціально
уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав
споживачів одержує компенсацію в розмірі від річного до
п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати
працездатності, а в разі її загибелі із зазначеної причини сім'ї
загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного
грошового утримання за останньою посадою.

Шкода (збитки), завдані майну службової особи спеціально
уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав
споживачів або членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею
службових обов'язків, компенсуються в повному обсязі за рахунок
коштів державного бюджету з подальшим стягненням цієї суми з
винних осіб.

Розділ V

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Положення першого речення пункту 3 частини першої статті 26 у
частині оплати вартості зразків і проведених досліджень
(експертизи) за рахунок коштів державного бюджету набирає чинності
з 1 січня 2007 року. До цієї дати зазначена оплата здійснюється за
рахунок суб'єктів господарювання, що перевіряються.

2. До приведення у відповідність із цим Законом інші
нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить
цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня
набрання чинності цим Законом:

1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України
пропозиції щодо приведення інших законів у відповідність із цим
Законом;

2) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття
нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

3) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із
цим Законом;

4) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону.


Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

м. Київ, 12 травня 1991 року
N 1023-XII