воскресенье, 28 декабря 2008 г.

ЗАКОН УКРАЇНИ вiд 12.12.2008 № 660-VI

Про амністію

Текст закона



Керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), положень Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) і Закону України "Про застосування амністії в Україні" ( 392/96-ВР ) та у зв'язку із 60-ю річницею проголошення Загальної декларації прав людини ( 995_015 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є :
Стаття 1. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ):
а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;
в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;
г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України N 3/6 ( z0155-00 ) від 18 січня 2000 року;
ґ) чоловіків та жінок, які на день набрання чинності цим Законом досягли відповідно 60-річного та 55-річного віку;
д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") ( 3551-12 );
е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) та аналогічних законів інших держав - республік колишнього СРСР;
є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.
Стаття 2. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 3. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1 і 2 цього Закону:
а) засуджених вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
б) засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин призначеного строку основного покарання;
в) жінок, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
г) засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 4. Звільнити від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 5. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 цього Закону.
Стаття 6. Звільнити від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
Стаття 7. Амністія не застосовується до осіб:
а) які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі та яким у порядку помилування смертну кару чи довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі на певний строк;
б) які мають дві і більше судимостей (у тому числі ту, за якою особа відбуває покарання) за вчинення тяжких злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ) (далі - КК України 1960 р.), вчинення тяжких, особливо тяжких умисних злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 2001 року ( 2341-14 ) (далі - КК України 2001 р.);
в) яких засуджено згідно з КК України 1960 р. ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ) за вчинення умисного тяжкого злочину чи яких засуджено згідно з КК України 2001 р. ( 2341-14 ) за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання;
г) які після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;
ґ) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання;
д) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;
е) до яких протягом 1998-2008 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;
є) які злісно порушують режим у період відбування покарання;
ж) які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, наслідком яких стала загибель двох чи більше осіб;
з) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-114 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); статті 56-60, 62 і 63 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); статті 93 і 94 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); катування (стаття 127 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 146 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 123-1 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (стаття 149 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 124-1 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); згвалтування при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 152 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини третя і четверта статті 117 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 153 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина друга статті 118, частина друга статті 122 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п'ята статті 186 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); розбій (стаття 187 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); статті 86, 86-1 і 142 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 86-2, частини друга і третя статті 144 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п'ята статті 191 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 86-1 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (стаття 199 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 79 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); контрабанду при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 201 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина друга статті 70 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); незаконне виготовлення, а так само збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 204 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); протидію законній господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 206 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 209 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (частина третя статті 212 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина третя статті 148-2 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); створення злочинної організації (стаття 255 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 69 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 223 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 217-2 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 279 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина третя статті 217-3 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 286 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга та третя статті 215 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 289 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 215-3 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 305 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 70-1 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 306 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-12 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-1 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 308 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-2 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (стаття 309 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-6 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); посів або вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 310 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-3 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 311 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 229-20 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 312 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 229-19 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (стаття 313 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-17 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 314 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-15 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-5 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне публічне вживання наркотичних засобів (стаття 316 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-16 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 317 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-4 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 318 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-13 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-14 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 320 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 229-7 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (частини третя та четверта статті 345 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 190-1 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 355 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина третя статті 198-2 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 364 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частина друга статті 165 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 368 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); частини друга і третя статті 168 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 377 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 190-1 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (стаття 392 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 69-1 КК України 1960 р.) ( 2001-05 ); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р. ( 2341-14 ); стаття 183 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку із діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ), а також за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) при обтяжуючих обставинах, передбачені частинами другою, третьою і четвертою статті 404 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктами "б" і "в" статті 234 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частинами другою і третьою статті 405 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (статтею 236 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частиною третьою статті 406 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктом "в" статті 238 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частиною другою статті 408 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктом "в" статті 241 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частиною третьою статті 420 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктом "г" статті 251 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частиною третьою статті 423 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктом "в" статті 254 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частинами другою і третьою статті 424 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктами "б" і "в" статті 254-2 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); частиною другою статті 426 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (пунктом "б" статті 254-3 КК України 1960 р.) ( 2002-05 ); статтею 447 КК України 2001 р. ( 2341-14 ) (статтею 63-1 КК України 1960 р.) ( 2001-05 );
и) до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 і 104 КК України 2001 р.) ( 2341-14 ) і які під час іспитового строку вчинили умисний злочин;
і) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років, а також батьків-інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків.
Стаття 8. Виконання цього Закону покладається на суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
Застосування цього Закону здійснюється щодо:
а) осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства, - за поданням цих органів, погодженим з прокурором, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
б) осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні судів і до набрання чинності цим Законом не розглянуті, а також осіб, кримінальні справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили, - за ініціативою суду або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
в) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, - за поданням органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
г) засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі або відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, - за поданням начальника кримінально-виконавчої установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за заявою самого засудженого, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою.
Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник.
За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник.
Стаття 9. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
Стаття 10. Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов'язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
Стаття 11. Особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом. Про дату закінчення відбування покарання засудженому сповіщається протягом місяця від дня опублікування цього Закону.
Стаття 12. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
Стаття 13. До осіб, засуджених за вчинення необережних злочинів, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбуття основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.
Стаття 14. Особи, які згідно з цим Законом звільняються від покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових видів покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових видів покарань не звільняються.
Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
Стаття 15. З метою забезпечення своєчасного надання необхідної медичної допомоги звільненим із місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД, кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідні органи місцевого самоврядування та органи охорони здоров'я про звільнення зазначених осіб.
Стаття 16. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" ( 1104-15 ), контроль за поведінкою цих осіб;
б) передачу звільнених згідно із цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, направлення у разі необхідності неповнолітніх, яких позбавлено батьківського піклування, до шкіл-інтернатів або встановлення над ними опіки чи піклування;
в) направлення звільнених відповідно до цього Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.
Стаття 17. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.
Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 12 грудня 2008 року N 660-VI

пятница, 28 ноября 2008 г.

ЗАКОН УКРАЇНИ вiд 04.09.2008 № 500-VI

Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків

Текст закона



Цей Закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Сфера застосування Закону
Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Цей Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; на військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, які проживають у гуртожитках; а також на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.
Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.
Цей Закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
Цим Законом також встановлено особливості використання земельних ділянок, необхідних для утримання та експлуатації зазначеної категорії гуртожитків.
Стаття 2. Напрями забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків
Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення") ( 3334-15 ), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).
Стаття 3. Забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків
1. Забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів:
1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у визначений цим Законом строк;
2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена протягом трьох років з дня його прийняття;
3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" ( 147/98-ВР ) та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону;
4) гуртожитки, які не є об'єктами права державної власності та на законних підставах включені до статутних фондів підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації, можуть передаватися у власність територіальних громад на договірній основі згідно з чинним законодавством виходячи з юридичних повноважень та фінансових можливостей органів місцевого самоврядування;
5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд;
6) держава виділяє місцевим бюджетам кошти на заходи, пов'язані з прийняттям у комунальну власність гуртожитків (їх цілісних майнових комплексів), а саме: на виготовлення необхідної технічної документації, проведення капітального ремонту тощо, за заявками місцевих рад, в обсягах та порядку, які визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік;
7) одночасно з приватизацією жилих приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, приватизується і відповідна частина допоміжних приміщень у таких гуртожитках.
Не можуть бути приватизовані у гуртожитках приміщення загального користування, а також вбудовані, прибудовані та надбудовані приміщення, що використовуються для експлуатації таких гуртожитків;
8) земельні ділянки, необхідні для утримання та експлуатації гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, не підлягають приватизації чи продажу у зв'язку з приватизацією жилих і допоміжних приміщень у них, а залишаються у власності відповідної територіальної громади (або передаються їй у власність) згідно з чинним законодавством;
9) утримання приватизованих жилих приміщень у гуртожитках, гуртожитків та прибудинкових територій незалежно від форм власності, на які поширюється дія цього Закону, здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків ( 572-92-п ), що затверджуються Кабінетом Міністрів України;
10) власники жилих приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у цьому ж гуртожитку, а також співвласниками технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою будинку, в якому розташований гуртожиток.
Допоміжні приміщення (кладовки, сараї, колясочні тощо) у гуртожитках передаються у спільну неподільну власність власникам квартир безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Власники жилих приміщень у гуртожитку та співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням гуртожитку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні гуртожитку.
Наймачі є користувачами допоміжних приміщень у цьому ж гуртожитку, а також співкористувачами технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою будинку, в якому розташований гуртожиток.
Допоміжні приміщення (кладовки, сараї, колясочні тощо) у гуртожитках передаються у спільне неподільне користування наймачам жилої площі у гуртожитках безоплатно і окремого оформлення не потребують.
Наймачі жилих приміщень у гуртожитку та співнаймачі допоміжних приміщень у гуртожитку зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням гуртожитку і прибудинкової території відповідно до договору про найом житла у гуртожитку;
11) Для забезпечення ефективного використання приватизованих жилих приміщень, допоміжних приміщень, місць загального користування та управління ними власники цих приміщень створюють об'єднання співвласників житла та допоміжних приміщень у гуртожитку відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) та з урахуванням особливостей цього Закону.
Між таким об'єднанням та кожним співвласником жилих і допоміжних приміщень у гуртожитку укладається угода про спільне володіння гуртожитком і участь у витратах на його утримання.
Між таким об'єднанням та кожним співкористувачем жилих і допоміжних приміщень у гуртожитку укладається угода про спільне користування гуртожитком і участь у витратах на його утримання;
12) користування закріпленою за гуртожитками, на які поширюється дія цього Закону, прибудинковою територією здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Земельним кодексом України ( 2768-14 ).
Стаття 4. Реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом приватизації кімнат у гуртожитку
1. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, що є об'єктами права державної чи комунальної власності, мають право на приватизацію займаного житла у вигляді окремої кімнати (кількох кімнат, жилих блоків, секцій).
Приватизація жилих приміщень (кімнат, жилих блоків, секцій) у гуртожитках, що є об'єктами права державної чи комунальної власності, здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
2. Громадяни, які проживають у гуртожитках, що перебувають у власності підприємств, установ, організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації, набувають право на приватизацію займаних жилих приміщень після передачі таких гуртожитків у комунальну власність та за умови, що вони фактично проживають у таких гуртожитках правомірно і тривалий час (не менше п'яти років).
Стаття 5. Особливості використання жилих приміщень (кімнат) у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад
1. Для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих приміщень (кімнат) та нежилих приміщень (місць загального користування) у гуртожитках, переданих (та тих, що підлягають передачі згідно з цим Законом) у власність територіальних громад:
1) передача та прийняття гуртожитків, що є об'єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" ( 147/98-ВР ) та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;
2) передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду;
3) прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою);
4) передача гуртожитків, що є об'єктами приватної власності, у власність територіальних громад здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства;
5) після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади згідно з цим Законом місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання, а саме:
а) залишити цілісний майновий комплекс у статусі "гуртожиток" та дозволити приватизацію його жилих і нежилих приміщень. У цьому випадку здійснюється приватизація жилих та допоміжних приміщень гуртожитку його законними мешканцями згідно з цим Законом;
б) надати цілісному майновому комплексу статус "соціальне житло" та не дозволяти приватизацію його жилих приміщень. У цьому випадку приватизація жилих та допоміжних приміщень гуртожитку не здійснюється (у тому числі й у випадках, передбачених цим Законом), а колишнім законним мешканцям гуртожитку, за їх згодою, надається відповідне соціальне або інше житло;
в) перепрофілювати гуртожиток та використовувати цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку за іншим призначенням. У цьому випадку місцева рада приймає окремо відповідне рішення згідно з чинним законодавством та виходячи з власних можливостей, а колишнім мешканцям колишнього гуртожитку, за їх згодою, надається відповідне соціальне або інше житло;
г) знести цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку та дозволити будівництво соціального житла. У цьому випадку особи, на яких поширюється дія цього Закону, підлягають переселенню в інше придатне для проживання людей житло, що належить на праві власності або на праві користування відповідній місцевій раді;
ґ) знести колишній гуртожиток (відповідний цілісний майновий комплекс) та вивільнити земельну ділянку з наступним її продажем на аукціоні. У цьому випадку особи, на яких поширюється дія цього Закону, підлягають переселенню в інше придатне для проживання людей житло, що належить на праві власності або на праві користування відповідній місцевій раді. Таким особам, за їх згодою, виконавчим органом місцевої ради може бути видана грошова компенсація за взяття ними (їх сім'ями) житла в оренду на певний строк (але не більше одного року). Розмір і порядок видачі зазначеної компенсації визначає кожна місцева рада самостійно відповідно до вимог чинного законодавства та виходячи із власних можливостей;
6) передача жилих приміщень (кімнат) у гуртожитках державного житлового фонду у власність громадян відповідно до цього Закону проводиться виключно на підставі рішення відповідної місцевої ради;
7) приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом:
а) безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
б) продажу надлишків загальної площі жилих приміщень громадянам України, які мешкають у них;
8) для приватизації жилих приміщень у гуртожитках використовуються приватизаційні папери - житлові чеки в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) з урахуванням залишкової вартості жилих приміщень, що приватизуються.
Стаття 6. Право власників приватизованих жилих приміщень (кімнат, жилих блоків) у гуртожитках на допоміжні (нежилі) приміщення загального користування в цих гуртожитках та обов'язок їх утримання
1. Громадяни, які приватизували жиле приміщення (кімната, кімнати, жилий блок) у гуртожитках відповідно до цього Закону, набувають права співвласників допоміжних (нежилих) приміщень загального користування у цьому ж гуртожитку в дольових частках відповідно до площі приватизованої ними жилої площі. Це право настає в день видачі свідоцтва про приватизацію громадянином кімнати (кімнат) у гуртожитку та набуття права власності на допоміжні приміщення в цьому гуртожитку і додаткового оформлення не потребує.
2. Свідоцтво, зазначене в частині першій цієї статті, підлягає реєстрації в органах приватизації та бюро технічної інвентаризації, але не потребує нотаріального посвідчення.
За виготовлення бланків таких свідоцтв та за їх видачу справляється плата у розмірі та в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. Приватизація допоміжних приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, окремо від приватизації жилих приміщень у такому гуртожитку забороняється.
4. Власники жилих приміщень (кімнат, жилих блоків) у гуртожитку як співвласники допоміжних (нежилих) приміщень загального користування в гуртожитку зобов'язані створити умови для безперешкодного користування усіма місцями загального користування у гуртожитку іншим мешканцям гуртожитку (у тому числі тим, які не приватизували кімнати у цьому гуртожитку, а також іншим особам, які на законних підставах проживають у гуртожитку або забезпечують його обслуговування).
5. З метою ефективного використання спільного неподільного майна гуртожитку громадяни, які є власниками відповідних жилих приміщень (кімнат) та співвласниками допоміжних (нежилих) приміщень (місць загального користування) у гуртожитку, укладають угоди з власником гуртожитку (в особі уповноваженої власником особи або управителя) про спільне володіння та користування неподільним та загальним майном гуртожитку (як цілісного житлового комплексу) із зазначенням дольової участі кожного власника та співвласника у витратах на утримання гуртожитку та прибудинкової території відповідно до типової угоди, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7. Об'єднання співвласників гуртожитку
1. У гуртожитку, в якому приватизовано два та більше жилих приміщень (кімнат, жилих блоків) від загальної кількості жилих приміщень (кімнат, жилих блоків) у ньому, для забезпечення ефективного використання приватизованих кімнат та управління неподільним та загальним майном гуртожитку (як цілісного майнового комплексу) власники кімнат мають право створити об'єднання співвласників гуртожитку.
2. Об'єднання співвласників гуртожитку набуває статусу юридичної особи та стає балансоутримувачем гуртожитку як цілісного об'єкта нерухомого майна з моменту його офіційної реєстрації.
3. Утворення, діяльність, реорганізація та ліквідація об'єднання співвласників гуртожитку здійснюється відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Стаття 8. Реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом отримання соціального житла
1. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.
2. Для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами в установленому порядку на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах.
Стаття 9. Надання соціального житла мешканцям гуртожитку відповідно до цього Закону
1. У випадку, передбаченому частиною другою статті 8 цього Закону, взяття на квартирний облік та надання відповідним громадянам соціального житла здійснюється тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розташовано гуртожиток, в якому вони зареєстровані та проживають.
2. Виконавчий орган відповідної місцевої ради на підставі рішення ради про надання соціального житла мешканцям гуртожитку, на яких поширюється дія цього Закону, видає згідно з чинним законодавством ордери, які є єдиною підставою для вселення у надане соціальне житло.
3. Кожний повнолітній і дієздатний громадянин, який раніше мешкав у гуртожитку та отримав відповідно до цього Закону соціальне житло, перед вселенням у надане йому (його сім'ї) соціальне житло зобов'язаний укласти договір про найом такого житла.
Договір про найом соціального житла, що надається колишнім мешканцям гуртожитку, розробляють виконавчі органи відповідних місцевих рад згідно з Типовим договором про найом соціального житла, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Договір про найом соціального житла з колишнім мешканцем гуртожитку може бути розірваний на вимогу наймача.
На вимогу наймодавця договір про найом соціального житла може бути розірваний лише за рішенням суду.
Розділ II. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ГУРТОЖИТКІВ, В ЯКИХ МОЖУТЬ БУТИ ПРИВАТИЗОВАНІ ЖИЛІ ТА НЕЖИЛІ ПРИМІЩЕННЯ. ТЕХНІЧНІ ТА ІНШІ ВИМОГИ ДО ТАКИХ ГУРТОЖИТКІВ
Стаття 10. Особливості статусу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону
Статус гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, після прийняття відповідною місцевою радою рішення про їх приватизацію або про надання їм статусу житла соціального призначення не може бути змінено, крім випадку визнання гуртожитку (як цілісного майнового комплексу або його відокремленої частини) аварійним чи непридатним для проживання людей відповідно до розділу IV цього Закону.
Стаття 11. Особливості технічних та інших вимог до гуртожитку
Гуртожиток (як цілісний майновий комплекс або всі його відокремлені частини) відповідно до цього Закону повинен відповідати архітектурно-планувальним, технічним нормам та санітарно-гігієнічним вимогам, встановленим актами законодавства та технічними нормативами для такого типу житла, бути придатним для проживання в ньому людей і використовуватися виключно за призначенням.
Стаття 12. Особливості утримання та експлуатації гуртожитку
Утримання гуртожитку як цілісного майнового комплексу та прибудинкових територій здійснюється відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків ( 572-92-п ), що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 13. Особливості використання земельної ділянки, на якій розташовано гуртожиток, та прибудинкової території
1. Загальні питання виділення, надання, використання земельних ділянок, на яких розташовано гуртожитки, у тому числі ті, на які поширюється дія цього Закону, та прибудинкових територій навколо гуртожитків визначаються Земельним кодексом України ( 2768-14 ) та іншими актами земельного законодавства.
2. Спеціальні питання використання земельних ділянок, на яких розташовано гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, та прибудинкових територій навколо них визначаються цим Законом.
3. Власником земельної ділянки, на якій розташовано гуртожиток, на який поширюється дія цього Закону, та прибудинкової території навколо нього, а також на якій розташовано колишній гуртожиток (як цілісний майновий комплекс) після прийняття рішення про його приватизацію згідно з цим Законом чи про надання йому статусу житла соціального призначення, є (а у відповідних випадках - стає, залишається) згідно із земельним законодавством відповідна територіальна громада в особі місцевої ради, що представляє її інтереси.
4. Зміна цільового призначення земельної ділянки, на якій розташовано гуртожиток (майновий комплекс), на який поширюється дія цього Закону, та прибудинкової території навколо нього забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 14. Особливості передачі гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад
1. Гуртожитки, не віднесені до державного житлового фонду, у тому числі ті, що перебувають у власності господарюючих суб'єктів, утворених у результаті корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, а також ті, що знаходяться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних, комунальних підприємств, установ, організацій (крім тих, що створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для утримання житлового фонду) можуть підлягати передачі у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом.
2. Рішення щодо передачі (або про відмову в передачі) гуртожитку у власність відповідній територіальній громаді приймає власник гуртожитку (або уповноважена ним особа чи визначений статутом утвореної власником гуртожитку організації керівний орган) або суд за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток.
3. Рішення щодо прийняття гуртожитку від приватного чи колективного власника у власність відповідної територіальної громади приймається на сесії тієї місцевої ради, що представляє її інтереси та на території якої розташовано гуртожиток.
4. Передача гуртожитків, зазначених у частині першій цієї статті, територіальним громадам здійснюється на компенсаційній основі відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ III. ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖИТЛОВИХ ПРАВ МЕШКАНЦІВ ГУРТОЖИТКІВ, УТРИМАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ГУРТОЖИТКІВ І ПРИБУДИНКОВИХ ТЕРИТОРІЙ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ
Стаття 15. Повноваження Кабінету Міністрів України у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках
1. До повноважень Кабінету Міністрів України у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках належить:
1) забезпечення реалізації державної політики у цій сфері;
2) розроблення державної програми передачі гуртожитків територіальним громадам та її фінансування, здійснення контролю за її виконанням;
3) координація діяльності центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій у цій сфері;
4) прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
5) здійснення інших повноважень у цій сфері відповідно до закону.
Стаття 16. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства щодо приватизації житла у гуртожитках
1. Центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках:
1) готує пропозиції щодо формування державної житлової, науково-технічної та економічної політики, фінансування, утримання, використання гуртожитків, що підлягають передачі територіальним громадам відповідно до цього Закону;
2) організовує в межах своїх повноважень розроблення і реалізацію державної та місцевих програм передачі гуртожитків у власність територіальних громад;
3) здійснює нормативно-методичне забезпечення формування, утримання, фінансування житлового фонду гуртожитків та прибудинкових територій;
4) здійснює інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій щодо приватизації житла у гуртожитках
1. Місцеві державні адміністрації у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках:
1) забезпечують виконання державної політики з питань формування й утримання житлового фонду гуртожитків та здійснюють контроль за її реалізацією;
2) беруть участь у розробленні державної програми передачі гуртожитків територіальним громадам та її фінансуванні;
3) забезпечують спільно з відповідними органами місцевого самоврядування виконання затверджених державної та місцевих програм фінансування, утримання та використання гуртожитків і прибудинкових територій за призначенням відповідно до цього Закону;
4) здійснюють інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
Стаття 18. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках
1. Органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках:
1) приймають рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону;
2) приймають рішення про надання відповідним житловим комплексам статусу "гуртожиток" і одночасно про надання дозволу на приватизацію жилих і нежилих приміщень таких гуртожитків відповідно до цього Закону;
3) приймають рішення про надання відповідним незаселеним житловим комплексам статусу "житло соціального призначення";
4) приймають рішення про реконструкцію, капітальний ремонт чи перепрофілювання або про знесення гуртожитку (цілісного майнового комплексу) після його прийняття у власність територіальною громадою та відселення мешканців відповідно до чинного законодавства;
5) приймають рішення про використання згідно з чинним законодавством земельних ділянок, необхідних для експлуатації відповідно до цього Закону житлового фонду гуртожитків та житлового фонду соціального призначення, що перебувають у власності територіальних громад;
6) здійснюють володіння, використання, управління, експлуатацію переданих територіальним громадам згідно з цим Законом гуртожитків (майнових комплексів) (безпосередньо чи через визначеного виконавчим органом ради управителя), організовують їх належне обслуговування та ремонт, упорядкування, а також забезпечують утримання та облаштування прибудинкових територій;
7) здійснюють контроль за використанням усіх гуртожитків, що перебувають у державній та комунальній власності виключно за призначенням, визначають управителів гуртожитків, а також виконавців житлових і комунальних послуг;
8) вживають необхідних заходів, у межах наданих повноважень, щодо забезпечення, збереження та використання житлового фонду гуртожитків незалежно від форми власності відповідно до цього Закону;
9) встановлюють плату за оформлення реєстрації місця проживання в гуртожитку;
10) встановлюють плату за проживання в гуртожитку та за участь в утриманні місць загального користування та прибудинкової території;
11) приймають рішення про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання гуртожитків, про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання в ньому людей та про знесення аварійних та непридатних для проживання гуртожитків;
12) забезпечують пристосування гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, до потреб інвалідів та дітей-інвалідів, які мешкають у них, шляхом обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під'їздів, сходових клітин та жилих приміщень, займаних інвалідами чи сім'ями, в яких є інваліди та/або діти-інваліди;
13) ведуть суцільний облік громадян, які на законних підставах зареєстровані в гуртожитках, проживають у них та мають право на отримання соціального житла;
14) укладають та розривають договори найому житла у гуртожитках, що є власністю відповідних територіальних громад;
15) затверджують у межах своїх повноважень місцеві програми фінансування, утримання та облаштування гуртожитків, переданих територіальним громадам відповідно до цього Закону, здійснюють контроль за їх виконанням;
16) створюють постійні комісії із забезпечення реалізації житлових прав громадян відповідно до частини другої статті 26 цього Закону;
17) створюють за рахунок коштів, отриманих від приватизації жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, та інших джерел фінансування, не заборонених чинним законодавством, спеціальні фонди розвитку гуртожитків та житла соціального призначення як складову бюджетів місцевих рад;
18) розпоряджаються коштами спеціального фонду розвитку гуртожитків та житла соціального призначення, спрямовуючи їх виключно на капітальний ремонт, реконструкцію, утримання, експлуатацію житлового фонду гуртожитків та житлового фонду соціального призначення, утримання та облаштування відповідних жилих і нежилих приміщень, облаштування відповідних земельних ділянок;
19) подають позови до суду про примусову передачу у власність територіальних громад гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до частини шостої статті 14 цього Закону;
20) здійснюють інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
Розділ IV. ЗАБОРОНА ВИСЕЛЕННЯ, ПЕРЕСЕЛЕННЯ ТА ВІДСЕЛЕННЯ МЕШКАНЦІВ ГУРТОЖИТКІВ
Стаття 19. Заборона виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитку без надання їм іншого житла, придатного для постійного проживання
1. Забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
2. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
Стаття 20. Особливості прийняття рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей
1. Рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради.
2. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.
Стаття 21. Взяття громадян, виселених, відселених чи переселених з гуртожитку, на облік для отримання соціального житла
1. Громадяни, які відповідно до цього Закону можуть бути виселені, відселені чи переселені у зв'язку з визнанням гуртожитку, в якому вони проживають, аварійним чи непридатним для проживання людей (відповідно до статей 19 і 20 цього Закону), мають право на взяття на квартирний облік громадян, які потребують надання їм (їх сім'ям) соціального житла. Рішення про взяття зазначених осіб на квартирний облік приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради одночасно з прийняттям рішення про відселення (виселення, переселення) з аварійного чи непридатного для проживання гуртожитку.
2. У випадку, зазначеному в частині першій цієї статті, колишньому мешканцю гуртожитку та членам його сім'ї надається інше жиле приміщення:
1) яке не має статусу соціального житла (для тимчасового проживання), - на підставі його письмової заяви та всіх повнолітніх і дієздатних членів його сім'ї;
2) яке має статус соціального житла (для постійного проживання), - відповідно до статті 9 цього Закону.
Розділ V. ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ У СФЕРІ РОЗПОДІЛУ ЖИТЛА У ГУРТОЖИТКАХ, УТРИМАННЯ ГУРТОЖИТКІВ ТА ПРИБУДИНКОВИХ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 22. Громадський контроль за розподілом та утриманням житла у гуртожитках
1. Громадський контроль за розподілом та утриманням житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, здійснюється відповідною наглядовою радою.
Така наглядова рада створюється виконавчим органом відповідної місцевої ради та формується за принципом рівного представництва від виконавчого органу місцевого самоврядування, який веде облік мешканців гуртожитків (на які поширюється дія цього Закону) і здійснює надання соціального житла, громадських організацій (у статутній діяльності яких передбачено сприяння громадянам, які проживають у гуртожитках та потребують соціального захисту, вирішення їх житлових питань), представників органів самоорганізації населення, у разі їх створення мешканцями гуртожитків відповідно до Закону України "Про органи самоорганізації населення" ( 2625-14 ), та представників підприємств, установ, організацій різних форм власності (у власності, управлінні чи користуванні яких знаходяться відповідні гуртожитки).
Стаття 23. Громадський контроль за цільовим використанням гуртожитків та прибудинкових територій
Громадський контроль за цільовим використанням гуртожитків як цілісних майнових комплексів (усіх його жилих та нежилих приміщень) та земельних ділянок, необхідних для їх утримання (відповідних прибудинкових територій), мають право здійснювати всі його законні повнолітні та дієздатні мешканці (їх представники), об'єднання співвласників жилих та нежилих приміщень гуртожитку, власники гуртожитку (уповноважені ними особи), представники заінтересованих підприємств, установ, організацій, представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представники потенційних інвесторів, а також представники громадськості.
Стаття 24. Порядок формування та діяльності наглядової ради за розподілом і утриманням житла у гуртожитках та за цільовим використанням гуртожитків і прибудинкових територій
Порядок формування та діяльності наглядової ради за розподілом і утриманням житла у гуртожитках та за використанням гуртожитків і прибудинкових територій відповідно до цього Закону визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ VI. ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОВИХ ПРАВ МЕШКАНЦІВ ГУРТОЖИТКІВ
Стаття 25. Судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків
Спори, пов'язані з порушенням житлових прав громадян, які вимушені проживати в гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати досудовий розгляд, що здійснюється відповідно до статті 26 цього Закону.
Громадяни, які вважають, що їх житлові права чи житлові права членів їх сімей порушені, мають право для вирішення спорів звертатися безпосередньо до суду.
Стаття 26. Досудовий порядок вирішення спорів
1. Спори, пов'язані з порушенням житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, за згодою таких громадян можуть попередньо розглядатися комісіями із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.
2. Зазначені у частині першій цієї статті комісії створюють відповідні місцеві ради з числа депутатів місцевої ради, представників місцевої державної адміністрації, відповідних фахівців (з питань житлово-комунального господарства, будівництва та містобудування, права, захисту прав людини) із залученням до її роботи власників гуртожитків (уповноважених ними осіб), управителів гуртожитків, власників або користувачів земельних ділянок, а також представників мешканців гуртожитків, об'єднань співвласників жилих та нежилих приміщень гуртожитків і представників громадськості.
Розділ VII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖИТЛОВИХ ПРАВ МЕШКАНЦІВ ГУРТОЖИТКІВ
Стаття 27. Відповідальність за порушення чинного законодавства у сфері забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків
За порушення цього Закону та інших актів чинного законодавства у сфері забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, настає дисциплінарна, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність, встановлена Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.
Розділ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2009 року.
2. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. З метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установити мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом трьох років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.
4. Внести до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 36, ст. 524; 1994 р., N 24, ст.182; 1997 р., N 12, ст. 100; 2003 р., N 30, ст. 247) такі зміни:
1) частину першу статті 1 після слів "відчуження квартир (будинків)" доповнити словами "квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (далі - жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону)";
2) у статті 2:
пункт 1 після слів "одноквартирні будинки" доповнити словами "кімнати у гуртожитках";
пункт 3 викласти в такій редакції:
"3. Приватизація квартир у будинках, кімнат у гуртожитках, включених до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником (володільцем) будинку. Наймачі, які проживали у квартирах, гуртожитках до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир, жилої площі в цьому гуртожитку";
3) у статті 3:
абзац перший після слів "квартир (будинків)" доповнити словами "кімнат у гуртожитках";
доповнити частиною другою такого змісту:
"Передача кімнат у гуртожитках громадянам, які визначені частиною 5 статті 2 цього Закону, здійснюється з одночасною передачею у спільну сумісну власність площ загального користування";
4) пункт 4 статті 5 доповнити абзацом такого змісту:
"Право на приватизацію кімнат у гуртожитку державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих гуртожитках";
5) у статті 8:
пункт 2 викласти в такій редакції:
"2. Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку)";
пункт 3 після слів "квартир (будинків)" доповнити словами "кімнат у гуртожитках";
пункт 4 після слів "квартир (будинків)" доповнити словами "кімнат у гуртожитках";
пункт 5 після слів "квартир (будинків)" доповнити словами "кімнат у гуртожитках", а після слів "квартиру (будинок)" доповнити словами "кімнат у гуртожитку";
пункт 7 після слів "квартири (будинки)" доповнити словами "кімнати у гуртожитку";
пункт 8 викласти в такій редакції:
"8. Вартість послуг за оформлення документів на право власності на квартиру (будинок) та кімнату у гуртожитку оплачується громадянами за розцінками, що встановлюються місцевими органами державної виконавчої влади";
абзац другий пункту 9 викласти в такій редакції:
"У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад";
пункт 10 викласти в такій редакції:
"10. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону";
пункт 11 викласти в такій редакції:
"11. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та кімнат (гуртожитків) державного житлового фонду, вирішуються судом";
6) у статті 10:
назву доповнити словами "кімнат у гуртожитках";
пункт 1 після слів "квартир (будинків)" доповнити словами "кімнат у гуртожитках";
пункт 2 після слів "багатоквартирних будинків" доповнити словами "та жилої площі в гуртожитку", а після слів "частки у майні будинку" доповнити словами "чи гуртожитках";

пункт 3 викласти в такій редакції:
"3. Для забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управління ними власники квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) можуть створювати товариства або об'єднання індивідуальних власників квартир (будинків) чи кімнат (гуртожитків). У багатоквартирному будинку, квартири якого не повністю приватизовані, між товариством (об'єднанням) індивідуальних власників квартир і власниками неприватизованих квартир укладається угода про спільне володіння багатоквартирним будинком та дольову участь у витратах на його утримання.
У гуртожитку, жила площа якого частково чи повністю приватизована, між власником гуртожитку та власниками кімнат укладається угода про спільне володіння гуртожитком та дольову участь у витратах на його утримання";
7) у статті 12:
назву доповнити словами "кімнатою (кімнатами) у гуртожитку";
після слів "квартирою (будинком)" доповнити словами "кімнатою (кімнатами) у гуртожитку".
5. Кабінету Міністрів України:
1) протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити і внести на розгляд Верховної Ради України державну програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад;
2) протягом чотирьох місяців з дня набрання чинності цим Законом внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо його реалізації;
3) протягом трьох місяців привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
4) забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;
5) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
6. Органам місцевого самоврядування:
1) протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом створити постійні комісії із забезпечення реалізації житлових проблем громадян та подати проекти рішення про них на затвердження місцевим радам;
2) протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
розробити і затвердити місцеві програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад;
внести в установленому порядку пропозиції до Закону України про Державний бюджет України на 2009 рік;
створити комісії з проведення інвентаризації гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності;
3) протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом провести інвентаризацію усіх гуртожитків, що знаходяться на територіях відповідних територіальних громад, та подати відповідні рішення на затвердження органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до наданих повноважень;
4) протягом дев'яти місяців з дня набрання чинності цим Законом розпочати процес прийняття у власність територіальних громад гуртожитків відповідно до цього Закону.
Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 4 вересня 2008 року N 500-VI

ЗАКОН УКРАЇНИ вiд 04.09.2008 № 375-VI

Про оздоровлення та відпочинок дітей

Текст закона



Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, правові, фінансові та організаційні засади утворення і діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, права, обов'язки та відповідальність усіх учасників процесу.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
відпочинкова зміна - період перебування дитини в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку не менше 14 днів;
оздоровча зміна - період перебування дитини в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку не менше 21 дня, протягом якого дитина отримує послуги з оздоровлення та відпочинку;
профільна зміна (туристична, спортивна, додаткової освіти: юних біологів, математиків, екологів тощо) - період перебування дитини в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку, протягом якого дитина крім послуг з оздоровлення та відпочинку отримує комплекс послуг, спрямованих на розвиток певних здібностей та інтересів;
тематична зміна - оздоровча або відпочинкова зміна, протягом якої дитина крім послуг з оздоровлення та відпочинку отримує комплекс додаткових послуг, спрямованих на розвиток її здібностей та інтересів за напрямами позашкільної освіти, фізичної культури та спорту, соціальної реабілітації, соціального захисту тощо за спеціальною програмою;
відпочинок - комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що забезпечують організацію дозвілля дітей, відновлення фізичних і психічних функцій дитячого організму, сприяють розвитку духовності та соціальної активності дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом відпочинкової зміни;
оздоровлення - комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, спрямованих на поліпшення та зміцнення фізичного і психічного стану здоров'я дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом оздоровчої зміни;
дитячий заклад оздоровлення та відпочинку - постійно або тимчасово діючий, спеціально організований або пристосований заклад, призначений для оздоровлення, відпочинку, розвитку дітей, що має визначене місце розташування, матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення та технології для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку;
державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаются рівні основних державних соціальних гарантій щодо забезпечення необхідними послугами з оздоровлення та відпочинку дітей;
діти, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, - діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; діти-інваліди; діти, потерпілі від наслідків Чорнобильської катастрофи; діти, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов'язків; діти з багатодітних та малозабезпечених сімей; талановиті та обдаровані діти (переможці міжнародних, всеукраїнських, обласних олімпіад, конкурсів, фестивалів, змагань, спартакіад, відмінники навчання, лідери дитячих громадських організацій), бездоглядні та безпритульні діти; діти, що постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; діти працівників агропромислового комплексу та соціальної сфери села;
діти, які потребують особливих умов для оздоровлення, - діти з особливими фізичними та психічними потребами, які не можуть перебувати в закладах оздоровлення та відпочинку самостійно, потребують індивідуального догляду та створення спеціальних умов;
послуги з оздоровлення - комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що надаються дитячим закладом оздоровлення та відпочинку і спрямовані на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров'я дитини;
відпочинкові послуги - заходи, спрямовані на організацію дозвілля дітей з дотриманням періоду активного та пасивного відпочинку, організацію раціонального харчування та забезпечення відповідними до вимог умовами проживання.
Стаття 2. Законодавство у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
1. Законодавство у сфері оздоровлення та відпочинку дітей складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), Сімейного кодексу України ( 2947-14 ), законів України "Про охорону дитинства" ( 2402-14 ), "Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), цього та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.
Стаття 3. Основні принципи та напрями державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
1. Державна політика у сфері оздоровлення та відпочинку дітей ґрунтується на таких принципах:
рівності прав кожної дитини на оздоровлення та відпочинок;
визнання пріоритетним у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснення заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я дітей шляхом організації оздоровлення та відпочинку;
створення оптимальних умов для безпечного та ефективного перебування дітей у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку;
створення умов для зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей шляхом належної організації оздоровлення та відпочинку;
надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;
адресності соціальної допомоги, що надається з державного і місцевих бюджетів для оздоровлення та відпочинку дітей.
2. Основними напрямами державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є:
підтримка заходів, що здійснюються підприємствами, установами і організаціями, фондами, громадянами та їх об'єднаннями в цій сфері;
створення доступного та ефективного ринку послуг з оздоровлення та відпочинку дітей;
збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
забезпечення підготовки кадрів для здійснення заходів з оздоровлення та відпочинку дітей;
стимулювання проведення науково-дослідних робіт, розроблення та впровадження інноваційних програм;
створення механізмів економічного стимулювання, кредитування, цільової фінансової підтримки закладів, що здійснюють оздоровлення та відпочинок дітей;
оптимізація системи управління;
створення Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку з метою запобігання їх ліквідації, передачі під заставу, перепрофілюванню, використанню не за призначенням;
розробка та затвердження державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку.
Стаття 4. Система оздоровлення та відпочинку дітей
До системи оздоровлення та відпочинку дітей належать:
Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування;
інші суб'єкти, що забезпечують оздоровлення та відпочинок дітей.
Стаття 5. Уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
1. Уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
2. До сфери управління центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку загальнодержавного значення.
3. Центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту у межах своїх повноважень:
забезпечує реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей;
здійснює міжвідомчу координацію з питань оздоровлення та відпочинку дітей;
розробляє пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань оздоровлення та відпочинку дітей;
здійснює контроль за наданням послуг з оздоровлення та відпочинку дітей;
готує пропозиції щодо обсягів фінансування оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки і особливих умов для оздоровлення;
організовує на конкурсній основі відбір дитячих закладів оздоровлення та відпочинку з урахуванням регіональних програм оздоровлення та відпочинку;
забезпечує надання організаційної, науково-методичної, інформаційної допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, підприємствам, установам та організаціям, дитячим закладам оздоровлення та відпочинку і громадянам;
забезпечує надання інформації про мережу дитячих закладів оздоровлення та відпочинку та послуги, які вони надають;
вносить пропозиції щодо формування, встановлення та затвердження державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства;
здійснює інші повноваження відповідно до закону.
Стаття 6. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку
1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, у межах своїх повноважень забезпечують:
реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей;
збереження та розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення;
виділення коштів на утримання дитячих закладів оздоровлення та відпочинку відповідно до законодавства;
здійснення контролю за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
здійснення інших повноважень відповідно до закону.
Стаття 7. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
1. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують:
реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, розроблення і виконання відповідних регіональних програм;
збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення;
виділення коштів з місцевих бюджетів на організацію оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;
здійснення контролю за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності та підпорядкування;
безперебійне електро-, водо-, газо- та теплопостачання, виконання інших робіт щодо життєво важливих складових функціонування дитячих закладів оздоровлення та відпочинку під час перебування в них дітей;
підтримку дитячих закладів оздоровлення та відпочинку шляхом встановлення пільг із землекористування, оплати комунально-побутових послуг, придбання продуктів харчування, сплати місцевих податків і зборів;
безоплатне проведення медичного огляду працівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
оздоровлення дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, протягом року;
надання організаційної, науково-методичної, інформаційної допомоги громадським об'єднанням, фондам, підприємствам, установам та організаціям, дитячим закладам оздоровлення та відпочинку, громадянам;
надання допомоги в організації перевезення груп дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
здійснення інших повноважень відповідно до закону.
Стаття 8. Професійні спілки, об'єднання громадян, фонди, підприємства, установи та організації
1. Професійні спілки, об'єднання громадян, фонди, підприємства, установи та організації, що забезпечують проведення оздоровлення та відпочинку дітей, здійснюють заходи з оздоровлення та відпочинку дітей самостійно або за участю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до вимог державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей.
2. Відносини професійних спілок, об'єднань громадян з органами виконавчої влади та власниками дитячих закладів оздоровлення та відпочинку регулюються законодавством.
Розділ II. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ У СФЕРІ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ
Стаття 9. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей
1. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей є складовою державних соціальних стандартів.
2. Складовими державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей є:
нормативи матеріально-технічного забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку інвентарем та обладнанням для надання медичних послуг, організації виховного процесу та дозвілля дітей;
нормативи розміщення дітей для оздоровлення та відпочинку на території, у будинках і приміщеннях дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
норми забезпечення дітей повноцінним харчуванням у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку відповідно до фізіологічних потреб і енерговитрат.
3. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства.
4. Юридичні та фізичні особи, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, забезпечують їх функціонування та надання відповідних послуг згідно з державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей.
Стаття 10. Сертифікація послуг у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
1. Для забезпечення належного рівня оздоровлення та відпочинку дітей послуги у сфері оздоровлення та відпочинку дітей підлягають сертифікації.
2. Порядок видачі сертифікатів дитячим закладам оздоровлення та відпочинку, незалежно від форми власності, на право надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей здійснюється відповідно до законодавства.
Стаття 11. Страхування дітей на час їх перебування у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку
1. Страхування дітей під час перебування в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку здійснюється відповідно до законодавства.
Стаття 12. Науково-методичне та інформаційне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку
1. Науково-методичне та інформаційне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснює центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
2. Науково-методичне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється шляхом:
впровадження інноваційних підходів до організації оздоровлення та відпочинку дітей;
розробки і видання методичних матеріалів з питань оздоровлення та відпочинку дітей;
організації співпраці із закладами, установами, організаціями для підвищення ефективності наукового та навчально-методичного забезпечення;
організації наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, виставок учасників оздоровчо-виховного процесу;
моніторингу ефективності діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
розробки, затвердження та впровадження типових державних програм оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до вимог державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.
3. Інформаційне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється шляхом:
поширення інформації про діяльність дитячих закладів оздоровлення та відпочинку і послуги, які вони надають;
створення статистичної, довідкової, маркетингової бази даних щодо оздоровлення та відпочинку дітей;
проведення рекламно-інформаційних заходів та кампаній;
висвітлення в засобах масової інформації питань щодо оздоровлення та відпочинку дітей.
Розділ III. ДИТЯЧІ ЗАКЛАДИ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ
Стаття 13. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку
1. Оздоровлення та відпочинок дітей може здійснюватися у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку протягом року, сезонно, під час канікул, цілодобово, протягом дня.
Діти віком від 7 до 18 років перебувають у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку самостійно.
Діти віком від 4 до 6 років перебувають у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку разом із батьками або іншими законними представниками.
Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку за своїми організаційно-правовими формами може бути державної (заснований на державній формі власності), комунальної (заснований на комунальній формі власності) або приватної (заснований на приватній формі власності) форми власності.
Оздоровлення та відпочинок дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, може здійснюватися в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в ході тематичних змін спільно з батьками-вихователями та прийомними батьками і їхніми власними дітьми.
Діти, які потребують особливих умов для оздоровлення, оздоровлюються у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в супроводі батьків або інших законних представників, соціальних працівників тощо.
2. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку створюють умови для проживання, харчування, медичного обслуговування, виховання дітей, розвитку їх інтересів та здібностей, здобуття елементарних трудових навичок тощо відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.
3. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку у своїй діяльності керуються цим Законом та статутом (положенням), розробленим відповідно до Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
4. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку для проведення оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки і оздоровлюються за кошти державного та місцевих бюджетів, визначаються на конкурсній основі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Стаття 14. Типи дитячих закладів оздоровлення та відпочинку
1. До дитячих закладів оздоровлення належать:
дитячий заклад санаторного типу - заклад, у якому діти перебувають цілодобово і де поряд з оздоровчими надається комплекс медичних послуг, спрямованих на поліпшення стану їхнього здоров'я, запобігання захворюванням. З урахуванням природно-кліматичних умов, наявної лікувально-оздоровчої бази, кадрового забезпечення такі заклади можуть бути спеціалізованими;
дитячий центр - заклад, що функціонує протягом року, в якому діти перебувають цілодобово. Центр має відповідне кадрове забезпечення, спеціально відведену територію, матеріально-технічну базу, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для організації оздоровлення, відпочинку та навчання дітей;
позаміський заклад оздоровлення та відпочинку - заклад, що функціонує протягом року, сезонно або під час канікул, у якому діти перебувають цілодобово. Заклад повинен мати спеціально відведену територію, що знаходиться в курортній або заміській зоні, матеріально-технічну базу, що відповідає санітарно-гігієнічним нормам, кадрове забезпечення для організації оздоровлення. Відповідний заклад також може належати до закладу відпочинку.
2. До дитячих закладів відпочинку належать:
табір з денним перебуванням - заклад, тимчасово утворений у навчальному закладі, закладі культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, в якому забезпечується належний догляд за дітьми, виховний процес, їх повноцінне дозвілля, розвиток творчих здібностей та інтересів і де діти перебувають протягом дня, але не менше 6 годин;
дитячий заклад праці та відпочинку - заклад з денним або цілодобовим перебуванням, у якому поряд з відпочинком організовується трудова діяльність з метою формування у дітей трудових інтересів і навичок;
наметове містечко - тимчасово діючий заклад з денним або цілодобовим перебуванням, облаштований на спеціально відведеній території, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам та нормам, у якому здійснюється комплекс заходів, спрямованих на формування у дітей навичок безпечної життєдіяльності, самообслуговування, колективізму.
3. Оздоровчі, відпочинкові та профільні зміни можуть комплектуватися одночасно дітьми всіх вікових груп. Перерва між змінами не має бути менше двох днів.
4. Для оздоровлення та відпочинку дітей можуть використовуватися санаторно-курортні заклади, пансіонати, бази відпочинку, санаторії-профілакторії, оздоровчі комплекси підприємств, установ та організацій, професійних спілок за умови надання зазначеними закладами послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.
Стаття 15. Утворення, реорганізація та ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку
1. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності можуть функціонувати як юридичні особи або не мати статусу юридичної особи і перебувати у складі підприємств, установ та організацій як їх філіали чи структурні підрозділи і обов'язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.
2. Утворення, реорганізація та ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється за рішенням власника (засновника) або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства.
3. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку утворюються центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, професійними спілками, фондами, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та їх об'єднаннями з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, кадрового забезпечення відповідно до законодавства.
4. Засновник (власник) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності не має права ліквідовувати його, зменшувати територію, кількість ліжко-місць, а також здавати в оренду приміщення (будівлі) для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком дітей під час їх перебування в ньому, без погодження із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
5. Реорганізація або ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності допускається лише за згодою відповідного органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування та за погодженням із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
6. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями, не може передаватися у заставу.
7. У разі банкрутства власника місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування вирішують питання про передачу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку до комунальної власності.
Стаття 16. Органи управління дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку очолює директор.
2. Органом громадського самоврядування дитячого закладу оздоровлення та відпочинку є загальні збори (конференція) колективу закладу.
3. У дитячому закладі оздоровлення та відпочинку можуть функціонувати методичні об'єднання, що об'єднують учасників оздоровчо-виховного процесу та спеціалістів певного професійного напряму.
Стаття 17. Правила поведінки в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку
Порушення вимог внутрішнього розпорядку дитячого закладу оздоровлення та відпочинку тягне за собою негайне відрахування дитини із закладу та відправлення до місця постійного проживання за рахунок батьків або інших законних представників.
Стаття 18. Права дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку має право відмовити у прийомі дитини до закладу в разі:
відсутності путівки;
невідповідності віку дитини встановленим вимогам;
відсутності у дитини, яка прибула на оздоровлення та відпочинок до дитячого закладу, медичної довідки встановленого зразка, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Стаття 19. Обов'язки дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку зобов'язаний:
створити дитині безпечні умови перебування, забезпечити охорону її життя і здоров'я, особистого майна, надання невідкладної медичної допомоги, страхування від нещасного випадку, реалізацію освітніх програм та змістовного дозвілля тощо;
у разі виникнення обставин непереборної сили забезпечити негайну евакуацію і відправлення дитини до місця постійного проживання;
у разі захворювання дитини організувати її лікування та за потреби доставлення до місця постійного проживання;
забезпечити оздоровлення та відпочинок дітей відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.
Стаття 20. Матеріально-технічна база дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, що має статус юридичної особи, володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства.
Для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей дитячим закладам оздоровлення та відпочинку можуть надаватися в оренду спортивні, культурні, оздоровчі об'єкти тощо.
2. Вимоги до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами їх облаштування та утримання з урахуванням вимог технічної і протипожежної безпеки та державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей.
Матеріально-технічну базу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку складає рухоме і нерухоме майно, що належить йому на праві власності або господарського відання, оперативного управління, орендоване або передане йому засновником (власником).
3. Основні фонди, земельні ділянки та інше майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної або комунальної форми власності не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених законодавством.
Стаття 21. Штатний розпис дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Штатний розпис дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності встановлюється на підставі типових штатних нормативів дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, затверджених центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту за погодженням з відповідними центральними органами виконавчої влади у сфері фінансів та праці.
2. Штатний розпис приватного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку встановлюється засновником (власником) на основі типових штатних нормативів дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.
Стаття 22. Фінансово-господарська діяльність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Фінансово-господарська діяльність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку здійснюється відповідно до Бюджетного ( 2542-14 ) та Господарського ( 436-15 ) кодексів України, законів України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), "Про позашкільну освіту" ( 1841-14 ), цього Закону та інших нормативно-правових актів.
2. Кошти, що залишилися на бюджетних рахунках дитячого закладу оздоровлення та відпочинку на кінець фінансового року, не можуть бути вилучені, крім коштів фондів соціального страхування, зазначених у статті 24 цього Закону, та у випадках, передбачених законодавством.
Розділ IV. ПОРЯДОК І УМОВИ НАДАННЯ ДІТЯМ ПОСЛУГ З ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ
Стаття 23. Порядок прийому дитини до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Прийом дитини до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку здійснюється за наявності путівки.
Путівка до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку - документ, який засвідчує право дитини на отримання послуг з оздоровлення та відпочинку, умови перебування в такому закладі і визначає вартість та перелік послуг з оздоровлення та відпочинку для однієї дитини в конкретному закладі.
Стаття 24. Фінансування послуг з оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, і дітей, які потребують особливих умов для оздоровлення та відпочинку
1. Послуги з оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, і дітей, які потребують особливих умов для оздоровлення та відпочинку, фінансуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
За рахунок коштів державного бюджету фінансуються послуги з оздоровлення та відпочинку: дітей, які потребують особливих умов для оздоровлення та відпочинку, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей-інвалідів; дітей, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи; дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей; талановитих та обдарованих дітей (переможців міжнародних та всеукраїнських олімпіад, конкурсів, фестивалів, змагань, спартакіад); лідерів дитячих громадських організацій; дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф.
Порядок та умови забезпечення дітей, зазначених в абзаці другому цієї частини категорій, послугами з оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пропозиції щодо обсягів видатків державного бюджету на оздоровлення та відпочинок дітей, зазначених в абзаці другому цієї частини категорій, у встановленому порядку подаються до Кабінету Міністрів України на кожен наступний бюджетний рік уповноваженими центральними органами виконавчої влади.
2. За рахунок коштів місцевого бюджету та бюджету місцевого самоврядування фінансуються послуги з оздоровлення та відпочинку: дітей, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов'язків; талановитих та обдарованих дітей (переможців обласних олімпіад, конкурсів, фестивалів, змагань, спартакіад усіх рівнів, відмінників навчання); бездоглядних та безпритульних дітей; дітей працівників агропромислового комплексу та соціальної сфери села.
Порядок та умови пільгового забезпечення послугами з оздоровлення дітей, зазначених в абзаці першому цієї частини категорій, за рахунок коштів місцевого бюджету та бюджету місцевого самоврядування визначаються відповідно місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Для вирішення питання про оздоровлення дітей, зазначених в абзаці першому цієї частини категорій, враховується соціальний статус дитини та матеріальне становище сім'ї, у якій вона виховується.
3. Оздоровлення та відпочинок дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, можуть здійснюватися також за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, професійних спілок та фондів, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 25. Соціальна підтримка оздоровлення та відпочинку дітей
1. Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує державну програму оздоровлення та відпочинку дітей.
2. Органи місцевого самоврядування розробляють і затверджують відповідні програми з оздоровлення та відпочинку дітей, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів.
Закупівля послуг на оздоровлення та відпочинок дітей відповідно до програм оздоровлення та відпочинку дітей здійснюється у встановленому порядку.
Забезпечення матеріально-технічної бази дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, що утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до законодавства.
Стаття 26. Платні послуги у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
1. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, що повністю фінансуються з державного або місцевих бюджетів, можуть надавати платні послуги відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
2. У передбачених законодавством випадках дитячі заклади оздоровлення та відпочинку мають право на надання платних послуг після отримання у встановленому порядку відповідних ліцензій.
Стаття 27. Оздоровлення та відпочинок груп дітей за кордоном
1. Координацію діяльності, пов'язаної з виїздом груп дітей за кордон на оздоровлення та відпочинок, контроль за її провадженням здійснюють центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту, відповідний структурний підрозділ Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
2. Оздоровлення та відпочинок груп дітей за кордоном організовується юридичними особами, установчими документами яких передбачено провадження такої діяльності, та за умови отримання дозволу на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном.
3. Надання дозволу на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном здійснюється за місцем проживання дітей відповідним структурним підрозділом Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Якщо до складу групи входять діти з різних регіонів України, надання дозволу на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном здійснює центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
4. Порядок отримання дозволу на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном визначається Кабінетом Міністрів України.
5. Оздоровлення та відпочинок організованих груп дітей за кордоном за державні кошти здійснюється відповідно до вимог державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.
Стаття 28. Вимоги щодо прийняття дітей на оздоровлення та відпочинок
1. До дитячого закладу оздоровлення та відпочинку діти можуть прибувати з батьками, іншими законними представниками або у складі груп з особами, які їх супроводжують.
2. Формування груп дітей та призначення особи, яка їх супроводжує до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, здійснюється юридичними особами, якщо їх установчими документами передбачено провадження діяльності з оздоровлення та відпочинку дітей.
3. Група дітей для направлення до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку формується і склад її затверджується не пізніш як за два дні до від'їзду.
4. Кожна група до 15 дітей забезпечується особою, яка їх супроводжує. На кожну групу від 30 до 45 дітей додатково призначається один медичний працівник. Особи, які супроводжують дітей під час їх перевезення до або з місця оздоровлення та відпочинку, перебувають у відрядженні та несуть персональну відповідальність за життя і здоров'я дітей до передачі їх працівникам відповідного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку чи батькам або іншим законним представникам.
Витрати на відрядження осіб, які супроводжують дітей, можуть відшкодовуватися за рахунок юридичних осіб, що їх призначили відповідно до частини другої цієї статті, та інших джерел, не заборонених законодавством.
5. Перед відправленням груп дітей на оздоровлення та відпочинок з особами, які супроводжують дітей під час їх перевезення, проводиться інструктаж з питань безпеки.
6. Відповідальність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку за життя і здоров'я дітей настає з моменту передачі дітей за списком особами, які їх супроводжували, керівникам цих закладів.
7. Супроводження груп дітей до або з місць оздоровлення та відпочинку здійснюється безоплатно працівниками органів внутрішніх справ.
8. Порядок направлення організованих груп дітей за кордон на оздоровлення та відпочинок, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, встановлюється центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
Розділ V. УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ
Стаття 29. Учасники процесу оздоровлення та відпочинку дітей
1. До учасників процесу оздоровлення та відпочинку дітей належать: діти; їхні батьки або особи, які їх заміняють; працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку дітей; представники підприємств, установ та організацій - власників (засновників) закладу; представники профспілок та інших об'єднань громадян.
Стаття 30. Права та обов'язки дітей, які перебувають у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку
1. Діти під час перебування в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку мають право:
на захист прав і свобод, визначених Конвенцією ООН про права дитини ( 995_021 ), на охорону життя, здоров'я і власного майна, повагу до їх гідності, вільне висловлювання власних поглядів і переконань;
на кваліфіковану медичну допомогу в разі захворювання або травмування;
самостійно обирати види діяльності, дозвілля, участь в освітніх, оздоровчих програмах закладів;
здобувати у передбачених законодавством випадках освіту згідно з державними стандартами освіти;
отримувати зазначені в путівці послуги з оздоровлення та відпочинку, в тому числі платні;
на раціональне харчування;
брати участь в управлінні дитячим закладом оздоровлення та відпочинку;
звертатися до адміністрації закладу для отримання інформації стосовно побуту, харчування, медичної допомоги, змісту освітніх, оздоровчих програм та програм відпочинку;
у разі виникнення конфліктної ситуації вимагати вжиття дієвих заходів, у тому числі заміни вихователя.
2. Діти під час перебування у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку зобов'язані виконувати правила внутрішнього розпорядку цих закладів.
Стаття 31. Права та обов'язки батьків або інших законних представників
1. Батьки або інші законні представники дітей мають право:
ознайомитися із статутом дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, правилами перебування дитини у закладі, змістом освітніх, оздоровчих, медичних програм або програм відпочинку, в яких братиме участь дитина;
захищати права та законні інтереси дитини в разі отримання від неї відповідної інформації;
звертатися до адміністрації дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, його засновника (власника), органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, утворених ними комісій, міжвідомчої комісії та інших робочих органів з питання поліпшення роботи дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.
2. Батьки або інші законні представники дітей зобов'язані:
забезпечити дитину на час перебування у дитячому закладі оздоровлення та відпочинку необхідним одягом, взуттям, засобами гігієни;
провести з дитиною превентивну роботу щодо запобігання шкідливим звичкам;
забезпечити проходження дитиною медичного обстеження;
надавати інформацію працівникам дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, особам, які супроводжують дітей, про індивідуальні особливості дитини;
відвідувати дитину в закладі та у терміни, визначені у путівці, забрати її із закладу;
відшкодувати заподіяні дитячому закладу оздоровлення та відпочинку збитки внаслідок недисциплінованої поведінки дитини;
у разі прийняття рішення адміністрацією дитячого закладу оздоровлення та відпочинку про дострокове відправлення дитини до постійного місця проживання за недисциплінованість та у разі неможливості батьків або інших законних представників забрати дитину з дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, відшкодувати витрати, понесені цим закладом, на супроводження дитини до постійного місця проживання.
Стаття 32. Працівники дитячих закладів оздоровлення та відпочинку
1. Призначення керівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється засновниками (власниками) з числа осіб, які мають, як правило, вищу освіту за профілем (охорона здоров'я, освіта, спорт, культура) і стаж роботи з дітьми не менше п'яти років.
Прийняття на роботу працівників, які безпосередньо працюють з дітьми, здійснюється з числа осіб, які мають відповідну освіту.
Добір на роботу інших працівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється відповідно до законодавства.
2. Лікарі та медичні працівники, які направляються на роботу в дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, повинні мати відповідну кваліфікацію, підготовку та стаж практичної роботи не менше трьох років. Контроль за відбором та направленням медичного персоналу до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку покладається на керівника територіальної або відомчої медичної установи, який несе персональну відповідальність за їх професійну діяльність.
3. Для роботи в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в літній час та під час канікул можуть залучатися студенти педагогічних, медичних та інших навчальних закладів.
4. Сезонні працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, які безпосередньо працюють з дітьми, на час роботи безоплатно забезпечуються помешканням.
5. Сезонні працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, які безпосередньо працюють з дітьми, забезпечуються харчуванням. Розмір плати за харчування встановлюється засновником (власником) закладу.
Вартість харчування працівників повинна відповідати нормам, встановленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
6. Умови і розмір оплати праці працівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної та комунальної форми власності визначаються законодавством.
7. Умови і розмір оплати праці працівників приватних дитячих закладів оздоровлення та відпочинку встановлюються засновником (власником) згідно із законодавством.
8. Засновники (власники) мають право встановлювати розмір оплати праці працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку відповідно до галузевих тарифних ставок.
9. Враховуючи специфіку роботи дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яка вимагає цілодобової присутності працівників на території закладу, вартість безоплатного забезпечення їх помешканням та пільговим харчуванням не включається до доходу громадян і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.
10. За педагогічними і медичними працівниками, які направляються на роботу до сезонного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, зберігається основне місце роботи та безперервний трудовий стаж.
Стаття 33. Права, обов'язки та відповідальність працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку
1. Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку в межах покладених на них обов'язків несуть персональну відповідальність відповідно до законодавства за безпеку життя і здоров'я дітей, які оздоровлюються та відпочивають у цьому закладі, за якість та повноту виконання навчальних та виховних програм, які реалізуються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку.
2. Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку мають право на:
внесення пропозицій щодо поліпшення оздоровчо-виховного процесу, процесу відпочинку, подання на розгляд керівництва та педагогічної ради пропозицій щодо морального та матеріального заохочення дітей, застосування стягнень до тих, хто порушує правила внутрішнього розпорядку закладу;
вибір форм підвищення кваліфікації, необхідної для продовження трудової діяльності у такому закладі;
участь у роботі методичних об'єднань, нарад, зборів, інших органів самоврядування дитячого оздоровчого закладу, у заходах, пов'язаних з організацією оздоровчо-виховної роботи;

вибір педагогічно обґрунтованих форм, методів, засобів роботи з дітьми;
соціальне та матеріальне заохочення;
об'єднання у професійні спілки, участь у громадських організаціях, діяльність яких не заборонена законодавством.
3. Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку зобов'язані:
педагогічні та медичні - перед початком роботи пройти спеціальну курсову підготовку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту;
при прийнятті на роботу надати документ про проходження обов'язкового медичного огляду, який дає право працювати з дітьми;
дотримуватися вимог статуту (положення) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, виконувати правила внутрішнього розпорядку та посадові обов'язки;
берегти життя та здоров'я дітей, захищати їх інтереси, пропагувати здоровий спосіб життя;
виконувати накази та розпорядження директора закладу.
Стаття 34. Державний контроль за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку
1. Державний контроль за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від підпорядкування, типу та форми власності закладів здійснюють:
центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку;
Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку.
2. Формою державного контролю є державна атестація дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яка проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі виявлення порушень у діяльності дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, що можуть вплинути на стан здоров'я дітей, атестація проводиться позачергово.
За результатами атестації закладу присвоюється вища, перша, друга або третя категорія. Порядок присвоєння категорій визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділ VI. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ
Стаття 35. Міжнародне співробітництво у сфері оздоровлення та відпочинку дітей
1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень можуть укладати договори про співробітництво з відповідними органами, установами та організаціями іноземних держав у сфері оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до законодавства України.
2. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку можуть надавати послуги з оздоровлення та відпочинку дітям іноземних держав згідно з договорами, укладеними з іноземними юридичними і фізичними особами.
3. Кошти, отримані від надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям іноземних держав, використовуються дитячими закладами оздоровлення та відпочинку згідно із законодавством.
Розділ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2009 року.
2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 4 вересня 2008 року N 375-VI