КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Загальна частина, ст.ст. 1-108)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Текст закона


{ Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року,
див. п.1 розділу I "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ
ПОЛОЖЕННЯ" }


( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121
N 3075-III ( 3075-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.206
N 430-IV ( 430-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95
- набуває чинності 11.06.2003
N 485-IV ( 485-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.104
- набуває чинності 11.06.2003 року
N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209
- набуває чинності 01.08.2003 року
N 668-IV ( 668-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.198
N 669-IV ( 669-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199
N 744-IV ( 744-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.234
N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271
N 908-IV ( 908-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.320
N 1098-IV ( 1098-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 7, ст.46
N 1130-IV ( 1130-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.66
N 1626-IV ( 1626-15 ) від 18.03.2004, ВВР, 2004, N 26, ст.361
N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430 }

{ Щодо визнання неконституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 15-рп/2004 ( v015p710-04 ) від 02.11.2004 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2252-IV ( 2252-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119
N 2276-IV ( 2276-15 ) від 21.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.134
N 2289-IV ( 2289-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139
N 2308-IV ( 2308-15 ) від 11.01.2005, ВВР, 2005, N 6, ст.145
N 2322-IV ( 2322-15 ) від 12.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.187
N 2456-IV ( 2456-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.260
N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359
N 2734-IV ( 2734-15 ) від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.432
N 2903-IV ( 2903-15 ) від 22.09.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.4
N 2984-IV ( 2984-15 ) від 18.10.2005, ВВР, 2006, N 2-3, ст.37
N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18
N 3169-IV ( 3169-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105
N 3316-IV ( 3316-15 ) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 17, ст.147
N 3423-IV ( 3423-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 26, ст.211
N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268
N 3504-IV ( 3504-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.280
N 170-V ( 170-16 ) від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 45, ст.443
N 527-V ( 527-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.96
N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91
N 578-V ( 578-16 ) від 11.01.2007, ВВР, 2007, N 13, ст.131
N 698-V ( 698-16 ) від 22.02.2007, ВВР, 2007, N 20, ст.282
N 875-V ( 875-16 ) від 05.04.2007, ВВР, 2007, N 29, ст.388
N 966-V ( 966-16 ) від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.412
N 1071-V ( 1071-16 ) від 24.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.447
N 1111-V ( 1111-16 ) від 31.05.2007, ВВР, 2007, N 44, ст.512
N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.236
N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008, ВВР, 2009, N 10-11, ст.137
N 600-VI ( 600-17 ) від 25.09.2008, ВВР, 2009, N 13, ст.154
N 616-VI ( 616-17 ) від 01.10.2008, ВВР, 2009, N 14, ст.167
N 801-VI ( 801-17 ) від 25.12.2008, ВВР, 2009, N 23, ст.278
N 890-VI ( 890-17 ) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 25, ст.311 -
Закон визнано неконституційним згідно
з Рішенням Конституційного Суду
N 20-рп/2009 ( v020p710-09 ) від 10.09.2009
N 894-VI ( 894-17 ) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 26, ст.317
N 1027-VI ( 1027-17 ) від 19.02.2009, ВВР, 2009, N 28, ст.368
N 1125-VI ( 1125-17 ) від 17.03.2009, ВВР, 2009, N 30, ст.423
N 1165-VI ( 1165-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 31, ст.458
N 1166-VI ( 1166-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 31, ст.459
N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485
N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511
N 1414-VI ( 1414-17 ) від 02.06.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.600
N 1441-VI ( 1441-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 42, ст.632
N 1449-VI ( 1449-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 43, ст.640
N 1452-VI ( 1452-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 44, ст.653
N 1475-VI ( 1475-17 ) від 05.06.2009, ВВР, 2009, N 45, ст.683
N 1520-VI ( 1520-17 ) від 11.06.2009, ВВР, 2009, N 49, ст.732
N 1616-VI ( 1616-17 ) від 21.08.2009, ВВР, 2009, N 50, ст.754
N 1707-VI ( 1707-17 ) від 05.11.2009, ВВР, 2010, N 5, ст.43
N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009, ВВР, 2010, N 5, ст.44
N 1819-VI ( 1819-17 ) від 20.01.2010
N 1827-VI ( 1827-17 ) від 21.01.2010 }

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове
забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина,
власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від злочинних посягань,
забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України
визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які
покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою
суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину,
передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може
бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної
відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Р о з д і л II

ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну
відповідальність

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність
становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та загальновизнаних принципах і
нормах міжнародного права.

2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті
після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після
набрання ними чинності.

3. Злочинність діяння, а також його караність та інші
кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за
аналогією заборонено.

5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні
відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних
договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою
України.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність
у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності
через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

2. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові
наслідки діяння визначаються законом про кримінальну
відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою
передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або
бездіяльності.
{ Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну
відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує
злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі,
тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до
набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які
відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює
злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим
чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково
пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує
становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність
або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі
лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшує становище особи.

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим
Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька
разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність
діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином
поліпшує становище особи.
{ Стаття 5 в редакції Закону N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність
щодо злочинів, вчинених на території України

1. Особи, які вчинили злочини на території України,
підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його
було почато, продовжено, закінчено або припинено на території
України.

3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його
виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території
України.

4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних
представників іноземних держав та інших громадян, які за законами
України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних
справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території
України вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність
щодо злочинів, вчинених громадянами України або
особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно
проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають
кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за
вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України,
вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної
відповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність
щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами
без громадянства за межами України

Іноземці або особи без громадянства, що не проживають
постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в
Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених
міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим
Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод
громадян України або інтересів України.
{ Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3316-IV
( 3316-15 ) від 12.01.2006 }

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо
громадянин України, іноземець або особа без громадянства були
засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили
злочин на території України.

2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів,
невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду
іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину,
призначенні покарання, звільненні від кримінальної
відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні
злочину, та особи, яка засуджена за вчинення
злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно
проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не
можуть бути видані іноземній державі для притягнення до
кримінальної відповідальності та віддання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і
засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані
для відбування покарання за вчинений злочин тій державі,
громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена
міжнародними договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не
проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і
перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі
для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до
суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або
передача передбачені міжнародними договорами України.

Р о з д і л III

ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне
винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і
містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але
через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не
заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи
юридичній особі, суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на
злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо
тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років,
або інше, більш м'яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене
покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або
довічного позбавлення волі.

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини

1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі
ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої
частини цього Кодексу.

2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на
злочин.

Стаття 14. Готування до злочину

1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування
засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на
вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення
умов для вчинення злочину.

2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою
кримінальної відповідальності.

Стаття 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом
діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на
вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої
частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до
кінця з причин, що не залежали від її волі.

2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа
виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до
кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від
її волі.

3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з
причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які
вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений
злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах
на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої
частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за
закінчений злочин.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині

1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за
своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при
цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину
до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі,
якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Р о з д і л IV

ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
(СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

Стаття 18. Суб'єкт злочину

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила
злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати
кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що
вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна
особа.

Стаття 19. Осудність

1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину
могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під
час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим
Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок
хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До
такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові
заходи медичного характеру.

3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані
осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну
хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду
можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а
після одужання така особа може підлягати покаранню.

Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана
судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину,
через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при
призначенні покарання і може бути підставою для застосування
примусових заходів медичного характеру.

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені
у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю,
наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок
вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих
речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна
відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до
вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до
шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише
за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного
чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону або військовослужбовця, судді, народного
засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із
здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку
з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,
представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443),
умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей
345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне
ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377,
398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний
акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349),
зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої
пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття
185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262,
308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308),
вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження
майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та
третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних
засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого
складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278),
незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя
статті 289), хуліганство (стаття 296).

Р о з д і л V

ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 23. Вина

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи
бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків,
виражене у формі умислу або необережності.

Стаття 24. Умисел і його види

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх
настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно
небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала,
але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та
злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала
на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не
передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків
свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх
передбачити.

Р о з д і л VI

СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

Стаття 26. Поняття співучасті

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох
суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Стаття 27. Види співучасників

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є
організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з
іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання
інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній
відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим
Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину
(злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.
Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи
злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка
забезпечувала фінансування чи організовувала приховування
злочинної діяльності організованої групи або злочинної
організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,
примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення
злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням
засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину
іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла
переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди
злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути
такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування
злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи
предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких
предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній
відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396
цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину
неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або
вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній
відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить
ознаки іншого злочину.

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за
попередньою змовою, організованою групою або
злочинною організацією

1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у
ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без
попередньої змови між собою.

2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою
осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше),
які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне
його вчинення.

3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в
його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і
більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для
вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним
планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на
досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо
він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять
і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою
змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою
безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів
учасниками цієї організації, або керівництва чи координації
злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування
як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
{ Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників

1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній
відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка
передбачає вчинений ним злочин.

2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають
кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і
тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу,
яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника
злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші
обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях
Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на
кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику,
який усвідомлював ці обставини.

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші
співучасники підлягають кримінальній відповідальності за
співучасть у незакінченому злочині.

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності
за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім
умислом.

Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та
учасників організованої групи чи злочинної
організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації
підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені
організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони
охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації
підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці
або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку
виконував у злочині кожен із них.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину
виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній
відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього
Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній
відповідальності за готування до того злочину або замах на той
злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при
добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо
вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили
відповідні органи державної влади про злочин, що готується або
вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним
засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод
вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників
виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до
злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих
стадій його діяння було припинено.

Р о з д і л VII

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 32. Повторність злочинів

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше
злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті
Особливої частини цього Кодексу.

2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті,
відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з
двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним
наміром.

3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними
статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках,
передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу
було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами,
встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було
погашено або знято.

Стаття 33. Сукупність злочинів

1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або
більше злочинів, передбачених різними статтями або різними
частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден
з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за
які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за
підставами, встановленими законом.

2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації
за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього
Кодексу.

Стаття 34. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного
злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності
та рецидиву злочинів

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при
кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні
питання щодо можливості звільнення від кримінальної
відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим
Кодексом.

Р о з д і л VIII

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою
захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка
захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та
інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом
заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в
даній обстановці для негайного відвернення чи припинення
посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж
необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від
можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або
звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне
заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає
небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж
необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо
через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним
посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею
шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має
наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або
будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу
озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення
протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше
приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто
посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням
шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного
посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого,
лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за
заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася,
давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне
посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі
захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального
посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за
перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала,
але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно
небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній
відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб
безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання
особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам
влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів,
необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця,
визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої
шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або
обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних
для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу.

Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам
у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що
безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї
людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам
держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було
усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено
перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння
шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш
значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за
перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного
душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона
не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла
шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім
впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати
своїми вчинками.

2. Питання про кримінальну відповідальність особи за
заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа
зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала
можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу,
вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду
правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона
була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані
відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і
за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з
порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка
відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження,
за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або
розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних
підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння,
вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження,
відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ
чи розпорядження.

Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком

1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке
заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було
вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної
суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була
поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією
(бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила
ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є
достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо
створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної
катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження
чи розкриття злочинної діяльності організованої
групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним
інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне
завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній
організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної
діяльності.

2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає
кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі
організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого
злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над
потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з
спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або
настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою
цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі,
а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на
строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення
волі, передбаченого законом за цей злочин.

Р о з д і л IX

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від
кримінальної відповідальності

1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної
відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на
підставі закону України про амністію чи акта помилування.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках,
передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок
звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється
законом.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину
щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю
відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
{ Стаття 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим
та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
{ Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку з передачею особи на поруки

1. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої
тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної
відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства,
установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона
протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру
колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не
порушуватиме громадського порядку.

2. У разі порушення умов передачі на поруки особа
притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею
злочин.

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої
тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності,
якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в
суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило
суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно
небезпечною.

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв'язку із закінченням строків давності

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо
з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили
минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за
який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за
який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого
злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила
злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг
давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її
затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної
відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять
років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення
зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа
вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо
тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня
вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються
окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила
особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути
призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд
не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення
волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на
певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти
миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині
першій статті 442 цього Кодексу.

Р о з д і л X

ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені
держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні
злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод
засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення
засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як
засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або
принизити людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть
бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні
роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт,
обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне
позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового,
спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та
конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так
і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне
покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті)
Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути
приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та
порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має
наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього
Кодексу.
{ Стаття 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 53. Штраф

1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у
випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості
вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах
від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не
передбачено вищого розміру штрафу.

3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише
тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити
штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох
років.

5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити
несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із
розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений
законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або
виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за
чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, але на строк не більше двох років.
{ Стаття 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання,
рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має
військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас,
може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або
кваліфікаційного класу.

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на
строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк
від одного до трьох років.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у
випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з
урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку
із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин
справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю.

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до
арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно
поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім
цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної
сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту
відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі
застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної
сили вироком.
{ Стаття 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 56. Громадські роботи

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у
вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних
робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти
до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години
на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним
інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які
досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової
служби.

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк
від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи
засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт
провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому
вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та
жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до
непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих,
що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців,
осіб рядового і начальницького складу Державної служби
спеціального зв'язку та захисту інформації України, працівників
правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів,
державних службовців, посадових осіб органів місцевого
самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення
вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із
розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.
{ Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1180-VI
( 1180-17 ) від 19.03.2009 }

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до
засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової
служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках,
передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд,
враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за
можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не
більше двох років призначити службове обмеження на той самий
строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового
обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти
відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може
бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк
покарання не зараховується йому в строк вислуги років для
присвоєння чергового військового звання.

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому
безоплатному вилученні у власність держави всього або частини
майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина
майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна
конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо
тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках,
спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається
законом України.

Стаття 60. Арешт

1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в
умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести
місяців.

2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти
років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи
років.

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в
кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від
суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим
залученням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти
років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх,
вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти
років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців
строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців

1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні
призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від
шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом,
а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу
засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на
строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні
на той самий строк.

2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які
раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції
засудженого та поміщенні його на певний строк до
кримінально-виконавчої установи закритого типу.

2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до
п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною
частиною цього Кодексу.
{ Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008, N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення
особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках,
спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за
можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що
вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65
років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час
вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Р о з д і л XI

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини
статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає
відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу
винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання,
необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових
злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за
вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид
покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження
вчинення нею нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це
передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за
вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними
статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може
бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків
згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.
{ Стаття 65 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його
пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння
розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення
заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому
безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих,
сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через
матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного
хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями
потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи
розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної
організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених
цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його
пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї
статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання,
передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака
злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз
враховувати її при призначенні покарання як таку, що його
пом'якшує.
{ Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують,
визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою
(частина друга або третя статті 28);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи
релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим
службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку
або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного
перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній,
службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи,
що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або
надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані
алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням
наркотичних або інших одурманюючих засобів.

2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не
визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті
обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9,
10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у
вироку.

3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що
його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї
статті.

4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання,
передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака
злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз
враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин
та за злочин, вчинений у співучасті

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд,
керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь
тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного
наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до
кінця.

2. За вчинення готування до злочину строк або розмір
покарання не може перевищувати половини максимального строку або
розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією
статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

3. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не
може перевищувати двох третин максимального строку або розміру
найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті
(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

4. При призначенні покарання співучасникам злочину суд,
керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує
характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
{ Стаття 68 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж
передбачено законом

1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання
та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з
урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може
призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі,
встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої
частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду
основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У
цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від
найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній
частині цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті,
суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в
санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього
Кодексу як обов'язкове.
{ Стаття 69 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин,
що пом'якшують покарання

1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання,
передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього
Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при
визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може
перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш
суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті
(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
{ Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання
(основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне
покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю
злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті
(санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка
передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є
умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне
покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку,
встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього
Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено
довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю
злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих
покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю
злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені
судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій
цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення
вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в
іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього
вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного
за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю
або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в
статті 72 цього Кодексу.
{ Стаття 70 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного
відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання,
призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує
невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний
строк покарання не може перевищувати максимального строку,
встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього
Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний
строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не
повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б
один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення
волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен
перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді
довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань
загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю
вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань
довічним позбавленням волі.

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання
або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає
приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за
сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків,
коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим,
призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від
покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої
частини покарання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного
відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає
покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті
70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного
за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту
частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у
частині другій цієї статті.
{ Стаття 71 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування
строку попереднього ув'язнення

1. При складанні покарань за сукупністю злочинів та
сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш
суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або
три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або
три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового
обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім
годин громадських робіт.

2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або
вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для
військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань.
Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не
підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при
призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків
складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються
самостійно.

4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках
виконуються самостійно.

5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання
у разі засудження до позбавлення волі день за день або за
правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При
призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті,
суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання
або повністю звільнити засудженого від його відбування.

6. Встановлені в частині першій цієї статті правила
співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших
випадках, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
{ Стаття 72 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та
годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі
зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення
строків покарання у днях.

Р о з д і л XII

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його
відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного
покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання
на підставі закону України про амністію чи акта про помилування,
може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим
Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом
усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом
покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує
санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання,
встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа
передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим
покарання зараховується з перерахуванням за правилами,
встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої
тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо
буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного
ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна
вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від
покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
{ Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з
випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт,
службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а
також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи
тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде
висновку про можливість виправлення засудженого без відбування
покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування
покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від
відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного
судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає
покладені на нього обов'язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного
року до трьох років.

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену
від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням
суд може покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у
потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без
дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

3) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну
місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в
кримінально-виконавчій інспекції;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або
захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється
кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання
засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами
військових частин.
{ Стаття 76 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1254-VI
( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі
звільнення від відбування основного
покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням
можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу,
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу,
чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування
покарання з випробуванням

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який
виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину,
звільняється судом від призначеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки
або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на
шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування
призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку
нового злочину суд призначає йому покарання за правилами,
передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з
випробуванням вагітних жінок і жінок,
які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком
до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше
п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити
таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового
покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на
який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у
зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного
віку.

2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд
може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76
цього Кодексу.

3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється
кримінально-виконавчою інспекцією.

4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від
поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для
відбування покарання, призначеного вироком.

5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з
випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий
будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання
дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом
обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за
собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати
на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу
направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком
суду.

6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий
злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у
статтях 71 і 72 цього Кодексу.
{ Стаття 79 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1254-VI
( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку
із закінченням строків давності виконання
обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня
набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в
такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого,
ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження
волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при
засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за
тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а
також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти
років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий
злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються
основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється
від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності
відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання
або з дня його затримання. У цьому разі строки давності,
передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення
строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті,
засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо
тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з
дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до
довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає
за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі
заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини
проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та
частиною першою статті 442 цього Кодексу.

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт,
службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі,
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або
позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання. Особу може бути
умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування
додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може
бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і
ставленням до праці довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може
бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом
за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а
також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді
позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття
судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до
позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного
судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання,
призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і
знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини
покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом
невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй
покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього
Кодексу.

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або
позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена
судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке
покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній
частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне
перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш
м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового
покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи
займатися певною діяльністю.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути
застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива
після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а
також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді
позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття
судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була
засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом
за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного
особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий
умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути
застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами,
передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить
новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує
невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами,
передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних
жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох
років

1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі
жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування
покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше
п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може
звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно
з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з
вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

2. Звільнення від відбування покарання застосовується до
засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з
нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити
належні умови для виховання дитини.

3. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється
кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.

4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її
смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від
покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити
засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У
цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк
відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала
покарання.

5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування
покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий
будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання
дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що
потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про
небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням
контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання,
призначеного за вироком.

6. Якщо в період звільнення від відбування покарання
засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за
правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
{ Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1254-VI
( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його
відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її
можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати
ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи
медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку
захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню
покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого
його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість
вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та
інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження,
арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання
їх непридатними до військової служби за станом здоров'я
звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та
другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування
покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені
статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для
звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб
застосовувалися примусові заходи медичного характеру,
зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в
частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення
волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного
характеру.

Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону
України про амністію або акта про помилування

На підставі закону України про амністію або акта про
помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений
від основного і додаткового покарання, а також засудженому може
бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким
покаранням.

Стаття 86. Амністія

1. Амністія оголошується законом України стосовно певної
категорії осіб.

2. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть
бути повністю або частково звільнені від кримінальної
відповідальності чи від покарання.

3. Законом про амністію може бути передбачено заміну
засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким
покаранням.

Стаття 87. Помилування

1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно
індивідуально визначеної особи.

2. Актом про помилування може бути здійснена заміна
засудженому призначеного судом покарання у виді довічного
позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти
п'яти років.

Р о з д і л XIII

СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання
законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття
судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового
злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання
або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за
діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються
такими, що не мають судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не
мають судимості.

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу,
якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і
якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від
відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших
підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання
перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що
не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу,
якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і
якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про
направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду.
Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його
строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається
такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового
покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього
покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження
для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а
також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті
замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних
робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання
(основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за
злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом
двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не
вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої
тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання
(основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин,
якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного
та додаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий
злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання
(основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття
основного і додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом
якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання
вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість
погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування
покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня
дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та
додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш
м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня
відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку
погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення
судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках
строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин
після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за
останній злочин.

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі
або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням
до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї
судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього
Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не
менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті
89 цього Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється
Кримінально-процесуальним кодексом України.

Р о з д і л XIV

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів
медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання
амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила
суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння,
передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний
лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також
запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові
заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані
судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні
діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на
психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування
покарання.

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості
вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно
хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі
примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним
наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим
наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим
наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає
на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо
особа за станом свого психічного здоров'я не потребує
госпіталізації до психіатричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним
наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який
за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно
небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і
лікування у примусовому порядку.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим
наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який
вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на
життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози
для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та
лікування в умовах посиленого нагляду.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим
наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який
вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на
життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм
психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного
діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує
тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого
нагляду.

6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно
хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі
припинення застосування таких заходів, суд може передати його на
піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським
наглядом.

Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування
примусових заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових
заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою
представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає
особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок
комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність
продовження, зміни або припинення застосування таких примусових
заходів.

2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного
характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше
одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність
підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про
зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для
припинення або зміни застосування примусового заходу медичного
характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр),
який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду
заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який
містить обґрунтування про необхідність продовження застосування
примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності
продовження застосування примусового заходу медичного характеру
понад 6 місяців представник психіатричного закладу
(лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу,
повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного
закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До
заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить
обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої
психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування
примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на
строк, який не може перевищувати 6 місяців.

3. У разі припинення застосування примусових заходів
медичного характеру через змінення психічного стану особи на
краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з
обов'язковим лікарським наглядом.

4. У разі припинення застосування примусових заходів
медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у
стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до
постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а
особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування
покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

Стаття 96. Примусове лікування

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно
від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають
хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або
обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем
відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань
примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних
закладах.

Р о з д і л XV

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності
із застосуванням примусових заходів виховного
характеру

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої
тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути
звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення
можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує
до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру,
передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною
другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до
досягнення віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає
під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від
застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці
заходи скасовуються і він притягується до кримінальної
відповідальності.
{ Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 98. Види покарань

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину,
судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові
покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю.

Стаття 99. Штраф

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають
самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути
звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості
вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього
в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.

Стаття 100. Громадські та виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у
віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти
годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від
навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду
покарання не може перевищувати двох годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в
віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців
до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних
робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі,
встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент
постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в
спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до
сорока п'яти діб.

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли
до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене
на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків,
передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні,
засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у
спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому,
який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається
неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк
не більше одного року шести місяців;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох
років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти
років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним
позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.
{ Стаття 102 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім
обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує
умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та
інші особливості особи неповнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю
злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі
не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з
випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього
Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може
бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до
арешту або позбавлення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до
двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання
з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою
або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та
проведення з ним виховної роботи.
{ Стаття 104 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI
( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням
примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої
тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде
визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної
поведінки він на момент постановлення вироку не потребує
застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі
примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до
поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які
їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу
за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг
п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток,
обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної
навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його
виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови
перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення
визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових
заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї
статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у
пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом,
який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити
неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності
та відбування покарання у зв'язку із
закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування
покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які
вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується
відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням
положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті,
встановлюються такі строки давності:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті,
встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного
з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при
засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше
п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді
позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі
за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути
застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може
бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та
ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може
бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до
вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді
позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за
необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення
волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний
особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала
покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення
або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років
новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення
волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а
також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення
волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання,
але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення
вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який
вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш
м'яким покаранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом
невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй
покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього
Кодексу.

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили
злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється
відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень,
передбачених цією статтею.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням
волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або
середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття
покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони
протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового
злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин,
якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять
нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи,
яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або
особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за
підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього
Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення
судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.