КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Текст закона



( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )

{ Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях
Конституційного Суду
N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97
N 4-зп ( v004p710-97 ) від 03.10.97
N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97
N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97
N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) від 09.06.98
N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) від 07.07.98
N 1-рп/99 ( v001p710-99 ) від 09.02.99
N 4-рп/99 ( v004p710-99 ) від 19.05.99
N 7-рп/99 ( v007p710-99 ) від 06.07.99
N 9-рп/99 ( v009p710-99 ) від 27.10.99
N 10-рп/99 ( v010p710-99 ) від 14.12.99
N 4-рп/2000 ( v004p710-00 ) від 11.04.2000
N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000
N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000
N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) від 14.12.2000
N 2-рп/2001 ( v002p710-01 ) від 28.03.2001
N 4-рп/2001 ( v004p710-01 ) від 19.04.2001
N 5-рп/2001 ( v005p710-01 ) від 17.05.2001
N 7-рп/2001 ( v007p710-01 ) від 30.05.2001
N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001
N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) від 16.10.2001
N 4-рп/2002 ( v004p710-02 ) від 20.03.2002
N 7-рп/2002 ( v007p710-02 ) від 27.03.2002
N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) від 07.05.2002
N 10-рп/2002 ( v010p710-02 ) від 29.05.2002
N 12-рп/2002 ( v012p710-02 ) від 18.06.2002
N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) від 09.07.2002
N 16-рп/2002 ( v016p710-02 ) від 17.10.2002
N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002
N 2-рп/2003 ( v002p710-03 ) від 28.01.2003
N 5-рп/2003 ( v005p710-03 ) від 05.03.2003
N 12-рп/2003 ( v012p710-03 ) від 26.06.2003
N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003
N 19-рп/2003 ( v019p710-03 ) від 10.12.2003
N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від 25.12.2003
N 22-рп/2003 ( v022p710-03 ) від 25.12.2003
N 5-рп/2004 ( v005p710-04 ) від 04.03.2004
N 11-рп/2004 ( v011p710-04 ) від 19.05.2004
N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від 01.12.2004
N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005
N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005}

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44 }

{ Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях
Конституційного Суду
N 11-рп/2007 ( va11p710-07 ) від 11.12.2007
N 12-рп/2007 ( va12p710-07 ) від 11.12.2007
N 5-рп/2008 ( v005p710-08 ) від 02.04.2008
N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008
N 12-рп/2008 ( v012p710-08 ) від 25.06.2008
N 16-рп/2008 ( v016p710-08 ) від 17.09.2008
N 23-рп/2008 ( v023p710-08 ) від 15.10.2008
N 26-рп/2008 ( v026p710-08 ) від 27.11.2008
N 6-рп/2009 ( v006p710-09 ) від 26.02.2009
N 8-рп/2009 ( v008p710-09 ) від 28.04.2009
N 23-рп/2009 ( v023p710-09 ) від 30.09.2009 }


Верховна Рада України від імені Українського народу -
громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського
державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім
Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов
її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі
України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну,
правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю,
попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24
серпня 1991 року ( 1427-12 ), схваленим 1 грудня 1991 року
всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію - Основний Закон України.


Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична,
соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її
територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і
недоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави
набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є
народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної
влади та органи місцевого самоврядування.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від
05.10.2005, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні
належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її
органами або посадовими особами.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від
05.10.2005, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }

Ніхто не може узурпувати державну владу.
{ Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від
05.10.2005 }

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють
свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і
відповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве
самоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства
права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України
і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до
суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції
України, можливе лише після внесення відповідних змін до
Конституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території
України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і
захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України
та визначається законом.
{ Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 10-рп/99 ( v010p710-99 ) від 14.12.99 }

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові
української нації, її історичної свідомості, традицій і культури,
а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної
самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення
національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають
за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси, які знаходяться в межах території України,
природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)
економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи
державної влади та органи місцевого самоврядування в межах,
визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними
об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися
на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права
власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що
перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і
реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно
відповідно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах
політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не
забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності
України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є
найважливішими функціями держави, справою всього Українського
народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної
цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону
України покладаються на відповідні військові формування та
правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності
яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не
можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з
метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи
перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які
перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших
військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування
будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних
військових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована
на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом
підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами
міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і
нормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор
України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням
малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького
законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак
Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М.
Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не
менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України.

Опис державних символів України та порядок їх використання
встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами
від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Р о з д і л II

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені
цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і
свобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї
особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших
людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується
вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням
жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і
культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці,
у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони
праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням
умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;
правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства
і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших
пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений
громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або
виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які
перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають
в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами
і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни
України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано
притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок
держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і
здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи
покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана
медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту
недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою
інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в
порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його
перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати
тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід,
обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути
перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо
протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено
вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно
повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права
та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто
та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді
своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено
родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за
вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя
людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений
законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки
можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених
законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час
розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати
інформацію неможливо.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте
і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної
влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях
з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною
законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати
недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права
вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,
зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної
інформації.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір
місця проживання, право вільно залишати територію України, за
винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в
будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і
слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій
вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах
національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,
для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і
віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти
одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди,
вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в
інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності
населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від
держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана
державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед
державою або відмовитися від виконання законів за мотивами
релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку
суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього
обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу
об'єднання у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших
інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах
національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я
населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню
політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами
політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження
щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією
Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою
захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують
громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної
діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу
на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають
рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках
встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання
громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до
політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та
громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на
ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної
цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення
державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання
міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і
свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати
воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних
структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і
виконавчих органах місцевого самоврядування, військових
формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних
закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в
судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні
державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах,
вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та
органів місцевого самоврядування.
( Офіційне тлумачення положення частини першої статті 38 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 ( v007p710-99 ) від
06.07.99 )

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної
служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і
проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення
яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи
місцевого самоврядування.
{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 ( v004p710-01 ) від
19.04.2001 }

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися
судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки
та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи
злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод
інших людей.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи
колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і
дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному
законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися
об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до
закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може
бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної
необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та
за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним
відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи
надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням
суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам,
свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати
екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка
не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових
осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування
обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на
ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна
конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю
і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє
діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку
вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами
права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та
роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається
примусовою працею військова або альтернативна (невійськова)
служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за
вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про
воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,
на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для
їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту
своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з
урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки,
охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у
страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку,
а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого
робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої
тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість
відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові
дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються
законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що
включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття
з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,
підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших
джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,
комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є
основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не
нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови,
за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати
його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло
надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно
або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на
підставі закону за рішенням суду.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для
себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну
допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням
відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і
оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх
громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних
закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно;
існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава
сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 ( v010p710-02 ) від
29.05.2002 }

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,
забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права
шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про
стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а
також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути
засекречена.

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і
чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та
сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних
батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються
державою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від
походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація
переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, покладається на державу. Держава
заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної,
повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,
повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної,
вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання
державних стипендій та пільг учням і студентам.
{ Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 ( v005p710-04 ) від
04.03.2004 }

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в
державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно
до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на
вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах
або через національні культурні товариства.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної,
художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної
власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних
інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної
діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї
інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати
або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими
законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових
зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших
об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для
повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться
за її межами.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються
судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
{ Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 6-зп ( v006p710-97 ) від 25.11.97 }

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів
правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до
відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів
міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань.
{ Офіційне тлумачення статті 55 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 }

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та
моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними
своїх повноважень.

Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і
обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у
порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку,
встановленому законом, є нечинними.

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи.
{ Офіційне тлумачення чистини першої статті 58 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-рп/99 ( v001p710-99 ) від 09.02.99 }
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення
не визнавалися законом як правопорушення.
{ Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного
Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97, N 6-рп/2000
( v006p710-00 ) від 19.04.2000 }

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках,
передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є
вільним у виборі захисника своїх прав.
{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 "кожен
має право на правову допомогу" див. в Рішенні Конституційного Суду
N 23-рп/2009 ( v023p710-09 ) від 30.09.2009 }

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання
правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних
органах в Україні діє адвокатура.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 59 "для ...
надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших
державних органах в Україні діє адвокатура" див. в Рішенні
Конституційного Суду N 23-рп/2009 ( v023p710-09 ) від 30.09.2009 }
{ Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.00 }

Стаття 60. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні
розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи
наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної
відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і
не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні
злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава
відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним
засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати
показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких
родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина,
за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком
суду.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина
не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією
України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть
встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням
строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи,
передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56,
57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
{ Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 }

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної
цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком
громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі,
культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за
місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за
минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися
Конституції України та законів України, не посягати на права і
свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Р о з д і л III

ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори,
референдум та інші форми безпосередньої демократії.
{ Офіційне тлумачення положень статті 69 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }

Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають
громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти
років.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом
недієздатними.

Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною
Радою України або Президентом України відповідно до їхніх
повноважень, встановлених цією Конституцією.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною
ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України,
які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення
референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш
як по сто тисяч підписів у кожній області.
{ Офіційне тлумачення положень частини другої статті 72 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від
16.04.2008 }

Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються
питання про зміну території України.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з
питань податків, бюджету та амністії.

Р о з д і л IV

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є
парламент - Верховна Рада України.
{ Офіційне тлумачення положень статті 75 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 }

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України -
чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на
основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина
України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має
право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин,
який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість
не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатів України визначаються
Конституцією та законами України.

Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять
років. { Частина п'ята статті 76 набирає чинності з дня набуття
повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із
Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
{ Стаття 76 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України
відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року
повноважень Верховної Ради України. { Частина перша статті 77 в
редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 - набирає
чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України,
обраною у 2006 році }

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються
Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня
опублікування рішення про дострокове припинення повноважень
Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України
встановлюється законом.

Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої
повноваження на постійній основі.

Народні депутати України не можуть мати іншого
представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші
оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою
діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності),
входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства
або організації, що має на меті одержання прибутку.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо
несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності,
народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення
таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву
про складення повноважень народного депутата України.
{ Стаття 78 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України
складають перед Верховною Радою України таку присягу:
"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми
діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про
благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів
України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх
співвітчизників".

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України
перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України,
після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її
текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського
мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту
складення присяги.
{ Офіційне тлумачення статті 79 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97 }

Стаття 80. Народним депутатам України гарантується
депутатська недоторканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності
за результати голосування або висловлювання у парламенті та його
органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної
Ради України притягнені до кримінальної відповідальності,
затримані чи заарештовані.
{ Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 9-рп/99 ( v009p710-99 ) від
27.10.99 }
{ Офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80
див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2003 ( v012p710-03 )
від 26.06.2003 }

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України
припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради
України.

Повноваження народного депутата України припиняються
достроково в разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне
проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які
призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського
мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від
політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу
депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку
політичних партій) або виходу народного депутата України із складу
такої фракції; { Пункт 6 частини другої статті 81 набирає чинності
з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006
році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
{ Офіційне тлумачення положень пункту 6 частини другої статті 81
див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2008 ( v012p710-08 )
від 25.06.2008 }

7) його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються
достроково також у разі дострокового припинення відповідно до
Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день
відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного
депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини
другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у
випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, -
судом.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо
народного депутата України, визнання народного депутата України
недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються
з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті
народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом
про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від
політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу
депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку
політичних партій) або виходу народного депутата України із складу
такої фракції його повноваження припиняються достроково на
підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної
політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня
прийняття такого рішення. { Частина шоста статті 81 набирає
чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України,
обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }
{ Стаття 81 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш
як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше
ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів
виборів.

Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває
найстарший за віком народний депутат України.
{ Стаття 82 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються
першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням
порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на
вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини
народних депутатів України від конституційного складу Верховної
Ради України.

У разі оголошення указу Президента України про введення
воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її
місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у
дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України
під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження
продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради
України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється
Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України
( 1861-17, 547-17 ).

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі
узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських
фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради України.
{ Частина шоста статті 83 набирає чинності з дня набуття
повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із
Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
{ Офіційне тлумачення положення частини шостої статті 83 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 ( v016p710-08 ) від
17.09.2008 }

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України
формується протягом одного місяця з дня відкриття першого
засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових
або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом
місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у
Верховній Раді України. { Частина сьома статті 83 набирає чинності
з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006
році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
{ Офіційне тлумачення положення частини сьомої статті 83 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 ( v016p710-08 ) від
17.09.2008 }

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України
відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту
України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також
відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур
до складу Кабінету Міністрів України. { Частина восьма статті 83
набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою
України, обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV
( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
{ Офіційне тлумачення положення частини восьмої статті 83 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/2009 ( v008p710-09 ) від
28.04.2009 }

Засади формування, організації діяльності та припинення
діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України
встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради
України ( 1861-17, 547-17 ). { Частина дев'ята статті 83 набирає
чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України,
обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }
{ Офіційне тлумачення положення частини дев'ятої статті 83 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2008 ( v016p710-08 ) від
17.09.2008 }

Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої
входить більшість народних депутатів України від конституційного
складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських
фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією.
{ Частина десята статті 83 набирає чинності з дня набуття
повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році згідно із
Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
{ Стаття 83 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться
відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від
конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її
пленарних засіданнях шляхом голосування.

Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється
народним депутатом України особисто.
{ Офіційне тлумачення частин другої і третьої статті 84 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) від
07.07.98 }
{ Офіційне тлумачення положень статті 84 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 }
{ Офіційне тлумачення частини другої статті 84 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003 }

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,
визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін
до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки,
передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента
України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і
укладення миру, схвалення рішення Президента України про
використання Збройних Сил України та інших військових формувань у
разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої
процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї
Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України
Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра
закордонних справ України, призначення за поданням
Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України,
Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного
комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду
державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад,
вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів
Кабінету Міністрів України;
{ Офіційне тлумачення пункту 12 частини першої статті 85 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2007 ( va12p710-07 ) від
11.12.2007 }

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за
поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів
України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,
банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених
Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та
інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та
захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України;
{ Офіційне тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 85
див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2009 ( v006p710-09 )
від 26.02.2009 }

19) призначення на посади та звільнення з посад половини
складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини
складу Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів
Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення
функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших
утворених відповідно до законів України військових формувань, а
також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до
іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав
на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з
посади Президентом України Генерального прокурора України;
висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має
наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади та звільнення з посад третини
складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради
Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного
Суду України про порушення нею Конституції України або законів
України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради
Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж
районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст,
найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення
Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного
стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або
часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов'язковість міжнародних
договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених
цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента
України на вимогу народного депутата України, групи народних
депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо
підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу
Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника
апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної
Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності,
що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення
об'єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки
Крим, змін до неї.

Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які
відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
{ Стаття 85 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії
Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної
Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а
також до керівників підприємств, установ і організацій,
розташованих на території України, незалежно від їх
підпорядкування і форм власності.
{ Офіційне тлумачення положень частини першої статті 86 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 5-рп/2003 ( v005p710-03 ) від
05.03.2003, N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003 }

Керівники органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані
повідомити народного депутата України про результати розгляду його
запиту.
{ Офіційне тлумачення статті 86 див. в Рішеннях Конституційного
Суду N 4-рп/99 ( v004p710-99 ) від 19.05.99, N 4-рп/2000
( v004p710-00 ) від 11.04.2000, N 4-рп/2002 ( v004p710-02 ) від
20.03.2002 }

Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента
України або не менш як однієї третини народних депутатів України
від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути
питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та
прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю
від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не
може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу
протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або
протягом останньої сесії Верховної Ради України.
{ Стаття 87 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 88. Верховна Рада України обирає із свого складу
Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника
Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад.
{ Частина перша статті 88 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 )
від 08.12.2004 }

Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України, координує
діяльність її органів; { Пункт 2 частини другої статті 88 в
редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими
органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження,
передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому
Регламентом Верховної Ради України ( 1861-17, 547-17 ). { Частина
третя статті 88 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення
законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань,
віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій
відповідно до Конституції України створює з числа народних
депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів,
перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може
створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і
попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань,
що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі
комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від
конституційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є
вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради
України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій
встановлюються законом.
{ Стаття 89 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у
день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження
Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не
сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83
цієї Конституції; { Пункт 1 частини другої статті 90 набирає
чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України,
обраною у 2006 році згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету
Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету
Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні
засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради
України приймається Президентом України після консультацій з
Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами
депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на
позачергових виборах, проведених після дострокового припинення
Президентом України повноважень Верховної Ради України
попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного
року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково
припинені Президентом України в останні шість місяців строку
повноважень Верховної Ради України або Президента України.
{ Стаття 90 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та
інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків,
передбачених цією Конституцією.
{ Офіційне тлумачення положень статті 91 див. в Рішеннях
Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002,
N 16-рп/2003 ( v016p710-03 ) від 14.10.2003 }

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і
свобод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців
та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної
(морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння
космічного простору, організації та експлуатації енергосистем,
транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного
забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї,
охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти,
культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила
конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності,
митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших
об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи
державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
{ Офіційне тлумачення пункту 13 частини першої статті 92 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від
13.07.2001 }
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової
експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання
і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань;
основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил
України і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон
надзвичайної екологічної ситуації;
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України,
статус народних депутатів України;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є
злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями,
та відповідальність за них.
{ Офіційне тлумачення положення пункту 22 частини першої статті 92
див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2001 ( v007p710-01 )
від 30.05.2001 }

Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України;
система оподаткування, податки і збори; засади створення і
функціонування фінансового, грошового, кредитного та
інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус
іноземних валют на території України; порядок утворення і
погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок
випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до
інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів
збройних сил інших держав на території України;
3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних
стандартів;
4) порядок використання і захисту державних символів;
5) державні нагороди;
6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні
звання;
7) державні свята;
8) порядок утворення і функціонування вільних та інших
спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим,
відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді
України належить Президентові України, народним депутатам України
та Кабінету Міністрів України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні,
розглядаються Верховною Радою України позачергово.
{ Стаття 93 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і
невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання
закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює
його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими
пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
{ Офіційне тлумачення положень частини другої статті 94 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) від
07.07.98, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку
не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається
схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно
оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий
Верховною Радою України не менш як двома третинами від її
конституційного складу, Президент України зобов'язаний його
підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі
якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно
офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і
опубліковується за його підписом. { Частина четверта статті 94 в
редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

Закон набирає чинності через десять днів з дня його
офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом,
але не раніше дня його опублікування.
{ Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 94 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 4-зп ( v004p710-97 ) від 03.10.97 }

Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах
справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між
громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються
будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і
цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 95 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 26-рп/2008 ( v026p710-08 ) від
27.11.2008 }

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету
України мають бути оприлюднені.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно
Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за
особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року
подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет
України на наступний рік. Разом із проектом закону подається
доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного
року.

Стаття 97. Кабінет Міністрів України відповідно до закону
подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного
бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за
надходженням коштів до Державного бюджету України та їх
використанням здійснює Рахункова палата.
{ Стаття 98 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною
функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє
основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за
її проведенням.

Правовий статус Ради Національного банку України визначається
законом.

Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням
конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Р о з д і л V

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від
її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання Конституції України,
прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 103. Президент України обирається громадянами України
на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування строком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України,
який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в
Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та
володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше
ніж два строки підряд.
{ Офіційне тлумачення до частини третьої статті 103 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 22-рп/2003 ( v022p710-03 ) від 25.12.2003 }

Президент України не може мати іншого представницького
мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в
об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або
підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу
або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання
прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню
неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента
України. У разі дострокового припинення повноважень Президента
України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста
днів з дня припинення повноважень. { Частина п'ята статті 103 в
редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється
законом.

Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не
пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення
результатів виборів, з моменту складення присяги народові на
урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова
Конституційного Суду України.

Президент України складає таку присягу:
"Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом
України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на
вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити
суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і
добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян,
додержуватися Конституції України і законів України, виконувати
свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити
авторитет України у світі".

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає
присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення
результатів виборів.
{ Офіційне тлумачення положень статті 104 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) від 17.10.2002 }

Стаття 105. Президент України користується правом
недоторканності на час виконання повноважень.
{ Офіційне тлумачення частини першої статті 105 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 19-рп/2003 ( v019p710-03 ) від 10.12.2003 }

За посягання на честь і гідність Президента України винні
особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається
за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з
поста в порядку імпічменту.

Стаття 106. Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і
правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і
позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і
зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює
керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде
переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв
України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає
вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних
держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції
України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує
всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
{ Офіційне тлумачення пункту 6 частини першої статті 106 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2008 ( v023p710-08 ) від
15.10.2008 }
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у
строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках,
передбачених цією Конституцією; { Пункт 8 частини першої статті
106 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у
Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83
Конституції України, подання про призначення Верховною Радою
України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на
п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; { Пункт 9
частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 )
від 08.12.2004 }
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення
Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
{ Пункт 10 частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV
( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою
Верховної Ради України Генерального прокурора України; { Пункт 11
частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 )
від 08.12.2004 }
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу
Ради Національного банку України; { Пункт 12 частини першої статті
106 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу
Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
{ Пункт 13 частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV
( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення
на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
{ Пункт 14 частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV
( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів
невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до
Конституційного Суду України щодо їх конституційності; { Пункт 15
частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 )
від 08.12.2004 }
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
{ Пункт 16 частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV
( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних
Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у
сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення
стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає
рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених
відповідно до законів України військових формувань; { Пункт 19
частини першої статті 106 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 )
від 08.12.2004 }
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або
часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в
окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній
незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в
Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також
оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами
надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих
рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу
Конституційного Суду України; { Пункт 22 частини першої статті 106
в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
23) утворює суди у визначеному законом порядку;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги
та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює
президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та
припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті
України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі
та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України
законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з
наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради
України; { Пункт 30 частини першої статті 106 в редакції Закону
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією
України.
Президент України не може передавати свої повноваження іншим
особам або органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції і
законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими
до виконання на території України.
Акти Президента України, видані в межах повноважень,
передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються
підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за
акт та його виконання. { Частина четверта статті 106 в редакції
Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є
координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при
Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і
контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної
безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є
Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони
України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за
посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України,
Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України,
Міністр закордонних справ України.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може
брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться
в дію указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони
України визначаються законом.

Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до
вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у
разі:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті.

Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з
моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні
Верховної Ради України.

Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх
повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні
Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим
більшістю від її конституційного складу на підставі письмового
подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради
України, і медичного висновку.

Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста
Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним
державної зради або іншого злочину.
{ Офіційне тлумачення частини першої статті 111 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 19-рп/2003 ( v019p710-03 ) від 10.12.2003 }

Питання про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу
Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює
спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються
спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії
розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома
третинами від її конституційного складу приймає рішення про
звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома
четвертими від її конституційного складу після перевірки справи
Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду
справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України
про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України,
містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень
Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї
Конституції виконання обов'язків Президента України на період до
обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на
Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в
період виконання ним обов'язків Президента України не може
здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22,
24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.
{ Стаття 112 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Р о з д і л VI

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ.
ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у
системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом
України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний
Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією
Конституцією та законами України, а також указами Президента
України та постановами Верховної Ради України, прийнятими
відповідно до Конституції та законів України.
{ Стаття 113 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять
Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр,
віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України
за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра
України вносить Президент України за пропозицією коаліції
депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої
відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської
фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України
призначаються Верховною Радою України за поданням Президента
України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються
Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів
України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету
Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
{ Стаття 114 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження
перед новообраною Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів
України мають право заявити Верховній Раді України про свою
відставку.

Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою
України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають
наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У
цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового
складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що
визначені цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед
новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято
Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до
початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
{ Стаття 115 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну
самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої
політики держави, виконання Конституції і законів України, актів
Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і
громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної
та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості
населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони
природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми
економічного, науково-технічного, соціального і культурного
розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;
здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до
закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і
забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України
Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про
його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і
національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі
злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної
діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів
виконавчої влади ( 965-2000-п );
9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до
закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,
діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої
влади; { Статтю 116 доповнено пунктом 9-1 згідно із Законом
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням
Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої
влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;
{ Статтю 116 доповнено пунктом 9-2 згідно із Законом N 2222-IV
( 2222-15 ) від 08.12.2004 }
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та
законами України. { Пункт 10 статті 116 в редакції Закону
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї
компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими
до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр
України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади
підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах
Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 118 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 }

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та
Севастополі визначаються окремими законами України.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 118 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 }

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови
місцевих державних адміністрацій.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 118 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003 }

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на
посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням
Кабінету Міністрів України.
{ Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 118 див.
в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 }

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх
повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом
Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої
влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні
радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними
чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні
органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать
Конституції та законам України, іншим актам законодавства України,
можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України,
або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові
відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого
Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної
адміністрації висловили дві третини депутатів від складу
відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку
голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній
території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента
України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої
влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод
громадян;
3) виконання державних і регіональних програм
соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони
довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і
національних меншин - також програм їх національно-культурного
розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних
бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих
відповідними радами повноважень.

Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники
центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права
суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім
викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час),
входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства
або організації, що має на меті одержання прибутку. { Частина
перша статті 120 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 }

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету
Міністрів України, інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Р о з д і л VII

ПРОКУРАТУРА

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на
яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина,
додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими
особами. { Статтю 121 доповнено пунктом 5 згідно із Законом
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України, який призначається на посаду та звільняється з посади за
згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада
України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України,
що має наслідком його відставку з посади. { Частина перша статті
122 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 }

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять
років.
{ Офіційне тлумачення положень частини другої статті 122 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2008 ( v005p710-08 ) від
02.04.2008 }

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів
прокуратури України визначаються законом.

Р о з д і л VIII

ПРАВОСУДДЯ

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих
функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 124 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) від
07.05.2002, N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) від 09.07.2002 }

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та
судами загальної юрисдикції.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 124 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) від
07.05.2002 }

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через
народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є
обов'язковими до виконання на всій території України.
{ Офіційне тлумачення статті 124 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 }

Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні
будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції
є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні
вищі суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів
гарантуються Конституцією і законами України.
{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 126 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від
01.12.2004 }

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 126 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від
01.12.2004 }

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України
затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку
судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів
Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на
посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або
призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з
посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у
визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та
профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати
представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади,
виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та
творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною
комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти
років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права
не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та
володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають
фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді
відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку
та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку,
встановленому законом.

Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді
строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші
судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються
Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому
законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та
звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом
Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і
підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів
чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і
судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх
доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження
рішення суду, крім випадків, встановлених законом; { Офіційне
тлумачення положення пункту 8 частини третьої статті 129 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2007 ( va11p710-07 ) від
11.12.2007 }
9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства
в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до
юридичної відповідальності.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови
для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті
України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє
суддівське самоврядування.

Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої
належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про
звільнення їх з посад;
{ Офіційне тлумачення пункту 1 частини першої статті 131 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) від
16.10.2001 }
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами
вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та
розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також
прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна
Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд
адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних
закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по
три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури -
двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова
Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний
прокурор України.

Р о з д і л IX

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на
засадах єдності та цілісності державної території, поєднання
централізації і децентралізації у здійсненні державної влади,
збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з
урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних
і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою
України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони,
міста, райони в містах, селища і села.
{ Офіційне тлумачення частини першої статті 133 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 }

До складу України входять: Автономна Республіка Крим,
Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська,
Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська,
Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська,
Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська,
Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська
області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який
визначається законами України.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 133 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 }

Р о з д і л X

АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою
частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією
України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію
Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної
Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як
половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки
Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не
можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються
відповідно до Конституції України, законів України, актів
Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх
виконання.

Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки
Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх
повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до
виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної
Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим
призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою
Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради
Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки
Крим визначаються Конституцією України та законами України,
нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки
Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами,
що належать до єдиної системи судів України.

Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне
регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури,
історико-культурних заповідників;
7) транспорту загального користування, автошляхів,
водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам
України Президент України може зупинити дію цих
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо
їх конституційності.

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:
1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної
Республіки Крим;
2) організація та проведення місцевих референдумів;
3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної
Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики
України;
5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної
Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного
розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля -
відповідно до загальнодержавних програм;
6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон
санітарної охорони курортів;
7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної
злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8) забезпечення функціонування і розвитку державної та
національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і
використання пам'яток історії;
9) участь у розробленні та реалізації державних програм
повернення депортованих народів;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення
зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим
або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути
делеговані також інші повноваження.

Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво
Президента України, статус якого визначається законом України.


Р о з д і л XI

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної
громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську
громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
законів України.
{ Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях
Конституційного Суду N 12-рп/2002 ( v012p710-02 ) від 18.06.2002,
N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від 25.12.2003 }

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах
Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 140 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 }

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в
порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через
органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та
їх виконавчі органи.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 140 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003 }

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та
обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до
компетенції міських рад.
{ Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 140 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 }

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за
ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та
інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною
власної компетенції, фінансів, майна.

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної,
обласної ради входять депутати, які обираються жителями села,
селища, міста, району, області на основі загального, рівного,
прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на
п'ять років. { Частина перша статті 141 в редакції Закону
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 - набирає чинності з дня
набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році }

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого
виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на
чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову,
який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.
{ Офіційне тлумачення положень частини другої статті 141 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003 }

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні
повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації
визначаються законом.

Голова районної та голова обласної ради обираються
відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого
самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих
бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні
районних і обласних рад.
{ Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 }

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на
договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти
бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного
фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і
установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого
самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок
рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста
безпосередньо або через утворені ними органи місцевого
самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності;
затверджують програми соціально-економічного та культурного
розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети
відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють
їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до
закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та
реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та
ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а
також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання
місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми
соціально-економічного та культурного розвитку відповідних
областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують
районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного
бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними
громадами або для виконання спільних проектів та з коштів,
залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації
спільних соціально-економічних і культурних програм, та
контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені
законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом
окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує
здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів
Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого
бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних
податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні
об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними
повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним
органам виконавчої влади.

Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах
повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є
обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх
невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у
встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в
судовому порядку.

Стаття 146. Інші питання організації місцевого
самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів
місцевого самоврядування визначаються законом.

Р о з д і л XII

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом
конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність
законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне
тлумачення Конституції України та законів України.

Стаття 148. Конституційний Суд України складається з
вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів
України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин
України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу
юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років,
проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє
державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять
років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на
спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі
складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного
голосування лише на один трирічний строк.

Стаття 149. На суддів Конституційного Суду України
поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави
щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї
Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині
другій статті 127 цієї Конституції.

Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України
належить:
1) вирішення питань про відповідність Конституції України
(конституційність):
законів та інших правових актів Верховної Ради України;
{ Офіційне тлумачення положення абзацу другого пункту 1 частини
першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002
( v007p710-02 ) від 27.03.2002 }
актів Президента України;
{ Офіційне тлумачення положення абзацу третього пункту 1 частини
першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002
( v007p710-02 ) від 27.03.2002 }
актів Кабінету Міністрів України;
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України;
не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного
Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) офіційне тлумачення Конституції України та законів
України.
З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд
України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на
території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 150 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) від
14.12.2000 }

Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням
Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про
відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів
України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної
Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд
України дає висновок щодо додержання конституційної процедури
розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з
поста в порядку імпічменту.

Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням
Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю
чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції
України або якщо була порушена встановлена Конституцією України
процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним
особам актами і діями, що визнані неконституційними,
відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного
Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.

Р о з д і л XIII

ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 154. Законопроект про внесення змін до Конституції
України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом
України або не менш як третиною народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 155. Законопроект про внесення змін до Конституції
України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори.
Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України",
попередньо схвалений більшістю від конституційного складу
Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній
черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не
менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради
України.

Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу I
"Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII
"Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради
України Президентом України або не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його
прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу
Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським
референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів
I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання
можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо
зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і
громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи
на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного
або надзвичайного стану.

Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції
України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був
прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше
ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не
може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 158 див.
в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) від
09.06.98 }

Стаття 159. Законопроект про внесення змін до Конституції
України розглядається Верховною Радою України за наявності
висновку Конституційного Суду України щодо відповідності
законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.
{ Офіційне тлумачення статті 159 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) від 09.06.98 }

Р о з д і л XIV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її
прийняття.
{ Офіційне тлумачення статті 160 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 4-зп ( v004p710-97 ) від 03.10.97 }

Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним
святом - Днем Конституції України.

Р о з д і л XV

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття
чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить
Конституції України.

2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України
здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у
березні 1998 року.

3. Чергові вибори Президента України проводяться в останню
неділю жовтня 1999 року.

4. Президент України протягом трьох років після набуття
чинності Конституцією України має право видавати схвалені
Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра
України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з
одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради
України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом
тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком
днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон
або не відхилить поданий законопроект більшістю від її
конституційного складу, і діє до набрання чинності законом,
прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

5. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї
Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності.

6. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї
Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До
створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює
Верховна Рада України.

7. Голови місцевих державних адміністрацій після набуття
чинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевих
державних адміністрацій згідно зі статтею 118 цієї Конституції, а
після обрання голів відповідних рад складають повноваження голів
цих рад.

8. Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після
набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею
повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року.

Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією
Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування
нового складу цих рад відповідно до Конституції України.

Районні в містах ради та голови цих рад після набуття
чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно
до закону.

9. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних
законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та
функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що
регулюють діяльність державних органів щодо контролю за
додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства
і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

10. До прийняття законів, що визначають особливості
здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі
відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих
містах здійснюють відповідні державні адміністрації.

11. Частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію
після введення національної грошової одиниці - гривні.

12. Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України
здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства
України до сформування системи судів загальної юрисдикції в
Україні відповідно до статті 125 цієї Конституції, але не довше
ніж п'ять років.

Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня
набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої
повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку,
на який вони обрані чи призначені.

Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності
цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження
протягом одного року.

13. Протягом п'яти років після набуття чинності цією
Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під
вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також
порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння
особи.

14. Використання існуючих військових баз на території України
для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе
на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами
України, ратифікованими Верховною Радою України.

***

Конституція України
прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року